«Я народився в сорочці».

1

Михайло Олександрович Тихонов – фронтовик, орденоносець, Заслужений вчитель України. Протягом життя не раз мріяв про те, щоб побувати в місцях свого дитинства. Але повернутися туди він може лише подумки. Його рідне село на Орловщині неподалік старовинного міста Болхов фашисти спалили дощенту, і тепер від нього лише табличка в чистому полі.

Батько Михайла Олександровича помер, коли хлопцю виповнилося п’ять років, і мати з дітьми ще до війни перебралася до своїх батьків на Донбас. В Ясинуватій, де вона вчителювала, Михайло пішов до школи. Його вчителі, які ще до революції закінчили гімназію, викладали на дуже високому рівні. З епізодів життя Михайла Олександровича можна створити книгу.

Розповідаючи про ситуації, коли доля не раз наражала його на небезпеку, він часто повторює: «Я народився в сорочці». Але сорочка тут ні до чого. Доречніша інша приказка: «Посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш вчинки». А вчинки і визначають долю. Хто знає, може саме нездатність зрадити та здатність думати про інших, звичка звіряти свої вчинки з найвірнішим компасом – своєю совістю – і вберегла Михайла Олександровича у вирі вогняних випробувань, що незабаром поглинув всю країну.
Напередодні війни мати дістала путівку до санаторію, і 20 червня 1941 року Михайло відвіз сестру до Ворзелю. Наступного дня гуляв Києвом, а ввечері сів у поїзд і ще не знав, що вже ніхто і ніколи не побачить обличчя довоєнної столиці. Вночі Михайло почув, як провідники говорять про те, що налетіли літаки і бомбили Київ. Дванадцятирічна сестра, потрапивши під бомби на Дніпрі, вчепилася за якусь колоду, дісталася берега, а потім у товарняку доїхала додому.

Подорослішав і Михайло. Розпочалися заняття у школі, проте тривали вони недовго. Ще влітку молодь мобілізували копати щілини, чергувати, щоб на подвір’я не падали запалювальні бомби, збирати хліб, а восени – рити протитанкові окопи під Маріуполем. Потім – евакуація до Казахстану. І знову важка праця – був і нічним чередником, молотив хліб, пізніше працював у кузні. Потім – призов до армії.

Сімох хлопців, серед яких і Михайло Тихонов, відправили до 1-го Туркистанського кулеметного училища. Добиралися своїм ходом – на даху вагонів. Назавжди запам’яталося, як мучила спрага під час навчання, а потім у Кушці, на крайньому півдні країни, дошкуляли 20-градусні морози.

На початку листопада 1943 року лейтенанта Михайла Тихонова було направлено до 297-ї стрілецької дивізії 46-ї армії і призначено командиром стрілецького взводу. Назавжди запам’ятав Михайло Олександрович випробування долі, коли 21 листопада 1943 року, у свій день народження, прийняв бойове хрещення і у першому бою був двічі поранений. В цей день йому виповнилося 19 років. Був госпіталь, операція, а потім – знову бій. І не один. Командиром взводу протитанкових рушниць пройшов з боями Україну, Молдову, Румунію, Болгарію. Найважчі бої були в Угорщині. У листопаді 1944 форсували Дунай, за що Михайло Олександрович був нагороджений орденом Червоної Зірки.  Ця нагорода знайшла бійця через 41 рік, у 1985 році, у Новій Каховці.
Другий орден Червоної Зірки Михайло Тихонов отримав за короткий, проте жорстокий бій. Його взвод знищив бойову охорону ворога і полонив кілька десятків німецьких солдат.
В останню воєнну зиму Михайло Тихонов отримав ще одне кульове поранення. Здавалося, війна ніколи не скінчиться. Тому, коли в Австрії здійснювали черговий марш, не повірили вершнику, який радісно кричав: «Братки! Війна скінчилася!». Шлях додому був довгим. 20 серпня 1945 року розпочали останній марш-кидок. Йшли на батьківщину, до Гайсина, три місяці пішки…
У мирний час Михайло Олександрович Тихонов закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства, Тимирязівську академію. Багато років працював завідуючим відділенням механізації у Новокаховському агроколеджі. Був улюбленим викладачем для багатьох учнів. Завжди готовий був поговорити зі студентами на хвилюючі теми, подавав суху теорію надзвичайно цікаво. Михайло Олександрович – «Заслужений вчитель України», його фотографія в Галереї слави в міському музеї. Він цікавий і повчальний оповідач, донедавна чи не най        активніший  учасник зустрічей зі школярами та студентами.
А коли далися взнаки старі рани – вирішив стати «моржем». Понад 25 років за будь-якої погоди купався у джерелі. Ось такий учасник Другої Світової війни мешкає у нашому місті.

21 листопада  Михайло Олександрович Тихонов відзначає день народження – відомому в місті ветерану – фронтовику, багатолітньому викладачу агроколеджу  виповнюється 92 роки.

Міський голова Володимир Коваленко, Новокаховська міська рада, міська Рада ветеранів війни та праці, військкомат, колективи музею історії міста, Новокаховського агроколеджу щиро вітають Вас, шановний Михайло Олександрович, з цією поважною датою.

Здоров’я Вам міцного, миру і злагоди в родині, уваги і турботи від рідних, щоденного дружнього спілкування з дорогими Вам людьми, побільше сонячних і щасливих днів.

Вы можете залишити коментарій, аба посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар