До 83-тіх роковин Голодомору в Україні. «Це – воскресіння нашої пам`яті».

foto-1_586x440

26 листопада Україна і десятки країн світу вшанували 83-ті роковини Голодомору 1932-1933 років. Вже стільки літ минуло з тієї страшної пори, коли голод безжально винищив мільйони українців – п’ять, сім або 9 мільйонів. Нині цифра достеменно не відома. Але їх були мільйони. Їх, змучених голодом, невідспіваних, ховали у спільних могилах. Чоловіків, жінок, маленьких дітей – згублених голодом. Саме таку жорстоку зброю проти українського селянства обрали ті, хто намагався підкорити їх, зламати їх волю і зробити слухняними рабами.

foto-2_586x440

foto-3_586x440

Їм, неоплаканим та невідспіваним, похованим у спільних могильниках, без труни і молитви, було присвячено церемоніал памяті «В своїй душі запалюєм свічки трагічних сторінок Голодомору», який відбувся у Новій Каховці 26 листопада біля пам’ятної стели на перехресті вулиць Соборної та Букіна.

foto-4_586x440

foto-5_586x440

Вшанувати пам’ять загиблих від голоду земляків прийшли керівництво міста, депутати міської ради, керівники та працівники підприємств та установ, представники громадських організацій, учнівська та студентська молодь міста.

foto-6_586x440

До міської громади звернувся міський голова В.Коваленко: «По селу їде підвода. З кожного двору вивозять померлих від голоду – дітей, які лише кілька років пожили на цьому світі, чоловіків та жінок, які божеволіли від голоду і гинули – у багатому краю, з родючою землею. Це реалії сотень сіл нашої України 1932-1933 років. Такі знущання – тяжкий гріх тих, хто допустив цю трагедію. І нині ми маємо прагнути до того, щоб така біда ніколи більше не прийшла на нашу землю.

У Новій Каховці, на перехресті вулиць Соборної і Букіна – пам’ятний знак, символ трагедії українського народу. Кожен, хто проходить повз нього – зупиніться на хвилину, згадайте про цю трагедію, і усвідомте свою відповідальність за країну і за людей, які поруч з вами. Не можна бути чужими у власній країні! Якщо ми хочемо кращого життя нашій Україні – маємо відчувати її біль, її минулі трагедії, щоб вони не повторилися.

У храмах сьогодні горять свічки, відспівуються душі замучених голодом. Нехай кожен з вас пам’ятає про ці події, знає історію власної родини, адже жодну українську сім`ю ця трагедія не оминула. Сьогодні наш з вами час нести відповідальність за країну. Вчиняти так, щоб нашим нащадкам не було соромно за нас».

foto-7_586x440

До загибелі мільйонів українських селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в них їстівні припаси. А потім оповити голодуючих завісою мовчання. Заборонити їм будь-яку допомогу з боку міжнародної або радянської громадськості. Тобто милостиню прохачам давати було заборонено. На нашій землі Сталін за добре продуманим планом обрав жертвою українське селянство. Як ядро, як основу народу. Щоб перешкодити втечі голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.

« А люди бідні у селі, неначе злякані ягнята – позамикались у хатах, та й мруть…».

Від села до села, від хати до хати йшли підводи, завалені мішками із зерном – зерном, просоленим тяжким трудовим потом селянина. Переламати хотіли всіх. Проти нас ішло зло. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації. Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим.

Найважчим став голод початку 1933 року. Першими гинули чоловіки, останніми – жінки. Найважче було дивитися на маленьких дітей: висохлі як скелети кінцівки, які стирчали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя.

«Я ще не вмер, ще промінь в оці грає. В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці помирають? Ви тільки поверніть мене на бік. До вишеньки колиску ясночолу. Я чую запах квітів. Я не вмер. А небо стрімко падає до долу. Тримайте хтось хоча б за коси верб. Куди ви, люди? Людоньки, куди ви? Окраєць ласки чи хоч з печі дим. В клітинці кожній – озеро води. Я ще не вмер. Усі проходять мимо. А житечко моє таке густе! А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те. Та я вже цього, мабуть, не побачу».

foto-8_586x440

Про трагедію Голодомору  ново каховській громаді нагадала і вчитель української мови та літератури Новокаховської гімназії Світлана Андріївна Чабан: «В ці дні в жалобі разом з усім українським народом ми схиляємо голови перед нашими співвітчизниками, жертвами Голодомору, що став національною трагедією і чорною сторінкою в історії нашої країни. 1933 рік – кожного дня помирало 25 тисяч наших громадян. Кожної години – 1 тисяча чоловік. І всього за неповними даними померло близько 9 млн українців. Книга памяті – це нескінченна книга. І сьогодні, через 83 роки, ми йдемо страшними стежками Голодомору. А пам’ять трагедії Голодомору – це нескінченна криниця, в яку страшно подивитися. Але ми маємо це зробити, чесно признатися і покаятися, щоб ніколи на нашій землі не гинули насильницькою смертю наші громадяни. Сьогодні ніч погасить день. Давайте в своїх оселях засвітимо свічечки, щоб вони зігрівали своїм теплом душі померлих, яких не оплакали, яких не провели, яких не пом`янули. Вічна їм пам’ять!».

Ми досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії. З таємних архівів, які один за одним розкривають нам сьогодні свої страшні таємниці, ми отримуємо вражаючі свідчення. Прости, народе Божий, усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій молебні не справляли. Поминальних свічок не ставили. Господи, Страждання і муки народу нашого до Всевишньої скорботи зарахуй. І біди та погибелі від землі Української та народу її відведи!

foto-9_586x440

До новокаховської громади на мітингу звернувся секретар Новокаховської єпархії, протоієрей Миколай: «Ми повинні згадувати про цю трагедію. Бо, нажаль, лише у такі важкі хвилини ми пам’ятаємо про Бога. Ми мріємо про щасливе життя, де є хліб і до хліба. Ми просимо Бога не допустити більше такої трагедії. Уявіть собі, як тяжко матері, дитина якої просить їжі, а дати їй нема чого.

Яке покаяння нам принести за цю біду? А покаяння одне – не повторювати такого лиха. Тоді будували державу, але знищували народ і відбирали в нього віру в Бога, відбирали все святе. Нині ми маємо вчиняти по-людськи, прагнути створити державу, де кожна людина буде відчувати себе захищеною і щасливою, житиме у вірі та любові, не завдаючи лиха тим, хто поруч. Нехай Бог береже всіх вас!».

На мітингу прозвучав духовний гімн України «Боже Великий, єдиний…», лунали пісні та вірші про трагедію Голодомору.

foto-10_586x440

Хвилиною мовчання новокаховчани вшанували пам’ять мільйонів українців, що загинули в роки голодоморів.

«Хай ця хвилина для громадян нашої держави, для всіх людей доброї волі і чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить  голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом. Уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Пом`янімо мовчанням великих мучеників нашої історії. Жертв небаченого варварства і жорстокості, приєднавшись до Всеукраїнської хвилини мовчання».

foto-11_586x440

Новокаховчани поклали квіти до пам’ятної стели загиблим від голоду. На стелі – напис «То був страшний, навмисний злочин. Такого ще земля не знала…».

foto-12_586x440

foto-13_586x440

foto-14_586x440

[SvenSoftSocialShareButtons] Вы можете залишити коментарій, аба посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.