«…ІСТОРІЯ НАС ГОРЕМ ВЧИТЬ».

24 листопада, на перехресті вулиць Букіна та Соборної, новокаховчани вшанували пам’ять жертв Голодомору – загиблих українців, знищених сталінським режимом у 1932-33 роках. Ці роки чорною тінню простягнулися сторінками української долі. Голодна смерть, напевно, найстрашніша. Вона повільна, довга й тяжка. За два неповних роки полягли мільйони – дорослі і малі…

Аби згадати тих, хто пав від кровавої руки безжалісного режиму, цього суботнього ранку, біля пам’ятної стели жертвам голодомору зібралось керівництво міста, духовенство, депутати, громадськість, учнівська та студентська молодь міста.

До громади звернувся міський голова Володимир Коваленко: «Щороку, приходячи до цієї пам’ятної стели, думаю над тим, наскільки глибоко в душу, в серце ми пускаємо те, про що ведемо розмову цього дня. Голодомор – страшна сторінка нашої історії. Якби зібрати всі сльози, стогін, а потім – відчай і безсилля вмираючих від голоду людей – всю планету можна було б вкрити чорним кольором.

Сьогодні по всі Україні –  біля місць поховання жертв Голодомору, біля пам’ятних стел збираються люди. Я сподіваюсь, що збираються за покликом душі, а не за службовим обов’язком. Хочу в першу чергу звернутися до молоді: важливо пам’ятати, що таке було. І вчинили це люди, якщо їх так можна називати – заради якихось примарних ідей, амбіцій. Чи можна виміряти будь-що ціною людського життя?! Спробуйте хоча б один день прожити без їжі! Важко. Три дні – страшно. А тижні, місяці голоду! А коли поруч – голодні діти! Тоді божевілля! Голод забрав мільйони наших співвітчизників! Спробуйте уявити страждання, які випали на їх долю! В історії кожної української родини зберігаються такі спогади, є така сторінка голодних років. Я пам’ятаю розповіді мами, бабусі. Про це дуже важко говорити.

Бог наділив нас розумом, серцем, душею. Зберігайте ці спогади, і в своєму житті, що б ви не чинили – пам’ятайте, що і добре, і погане починається зі вчинків людини. Поважайте один одного, шукайте порозуміння, і пам’ятайте ці трагічні сторінки українського життя. І будьте щасливими! А щастя приходить лише тоді, коли пам’ятаєш уроки минулого, гідно живеш сьогодні, і дбаєш про майбутнє, наближаючи його добрими вчинками».

Про важливість пам’ятних днів нагадав і секретар новокаховської єпархії, протоієрей Миколай: «Мати йшла на поле, щоб знайти хоча б кілька зернин для дитини. Та навіть ті зернята не давали їсти, бо хотіли знищити людей. І навіть хрестів не було на могилах, бо їх не дозволяли ставити! Щоб не рахувати тих, хто помер. А чи можна так зробити, щоб знищити людей і забути про них? Ні, такого не буває. У Старому Заповіті є історія про двох братів – Каїна, який вбив Авеля. Господь спитав: «Де твій брат?». Каїн відповів: «Чи я сторож брату моєму?». А Господь відповів: «Кров твого брата взиває до мене!».

Ми збираємось тут, щоб не забути тих людей, які загинули – від голоду, від дій жорстокої влади. Пам’ятайте: на зробленому злі не можна зробити нічого доброго. Вбиваючи людей, не можна сподіватися на добре життя. Ми збираємося тут, щоб вшанувати пам’ять загиблих, і подивитися на наше нинішнє життя. І нехай Бог дасть мудрість тим, від кого нині залежить доля країни. Щоб наша країна більше не зазнала страшних років голоду, репресій, знущань, руйнувань, розбрату».

Від молоді до присутніх звернулася студентка Політехнічного коледжу, голова молодіжної ради при міському голові Анастасія Жила. Вона запевнила, що молоде покоління знає про трагічні події з розповідей найстарших в родині, кому вдалося пережити голод. Однак більшості не вдалося…

Хвилиною мовчання новокаховчани вшанували пам’ять мільйонів українців, що загинули в роки голодоморів. Запалили свічки пам’яті і поклали до пам’ятної стели загиблим від голоду вінки та квіти.

Заходи до Дня пам’яті жертв голодоморів пройшли по всій Україні та у багатьох країнах світу. На території України було приспущено Державний прапор та обмежено проведення заходів розважального характеру. О 16:00 в кожній домівці й установі українці запалили свічки пам’яті та приєдналися до загальнонаціональної хвилини мовчання.

Свічка-пам’ять
Пам’яті жертв голодомору

Знов прокинулись ранки холодні.
Дощ хрестами в сніжинках застиг.
Поминаючи мертвих сьогодні,
Ми рятуєм майбутнє живих.

День жалю… День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Без притулку у храмі Господнім,
Поміж хвилями Лети-ріки
Стогнуть душі, бо в серці народнім
Проросли забуття колючки.

Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…

Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою захисти.

(Поетеса з Вінниччини Наталія Погребняк).

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.