«Краса врятує світ».

Саме такий лейтмотив своєї творчості називає відомий новокаховчанин Анатолій Обелець. Як він зізнається, у першу чергу, городяни його знають як активного громадського діяча, воїна з передової, і вже потім – як художника. Однак, саме на мистецькій ниві його ім’я засяяло новими барвами. І не лише у Новій Каховці. Сьогодні його витвори мандрують обидвома берегами Дніпра, а авторську техніку художника опановують мистецтвознавці за океаном. Про складний шлях до членства у Національній спілці художників України, творчі пошуки, благодійну справу, коліжанина з Дрогобича та передноворічну метушню – далі в інтерв’ю кореспонденту щотижневика.

– Вітаємо, пане Анатолію. Знаєте, було досить складно визначитися, як саме Вас представити читачам. З одного боку – громадський активіст, з іншого – митець, ще й на фронті були.  

– Вітаю новокаховчан, усіх наших земляків. Мабуть, мене городяни знають більше як громадського діяча, бо я багато років керував громадською організацією «Військово-патріотичний клуб «Каховка». Поміж іншої діяльності ми ведемо пошук решток солдатів, які захищали таврійський край. Перепоховання радянських воїнів у Парку слави – це результати наших робіт. Торік ми підняли і поховали рештки 106 радянських воїнів. Цього року їх вже 38. Зараз, зважаючи на мій вік і здоров’я, я залишаюся почесним керівником, але ця робота триває… Так вже вийшло, що протягом 13 місяців я був у складі 79-ої окремої аеромобільної бригади і більшість з цього строку перебував у зоні проведення АТО. Був звичайним командиром аеромобільного взводу в лавах третього добровольчого батальйону. Він був сформований у 2014 році на базі цієї ж 79-ої бригади. До речі, ми продовжуємо контактувати, товаришуємо. Повернувшись з війни, вирішив займатися виключно художньою творчістю, яка до цього радше була моїм хобі.

– Від аматора до професіонала: наскільки складний цей шлях?

Щоб підтвердити свій фаховий рівень я вирішив вступити до лав до шанованої багаторічної організації – Національної спілки художників України. Звісно, потрібно було пройти тернистий шлях. Серед усього іншого слід було мати як мінімум 7 виставок протягом року. До речі, прийом відбувається раз на два роки. Оцінювалися роботи анонімно. Тому ні твоє ім’я, ні твоя участь в АТО не мали жодного значення. Важливим був лише особистий художній рівень. Також мені ласкаво надали рекомендації заслужені митці Херсонщини Юрко Степанян і Сашко Ковач. Що мене трохи здивувало – я став першим новокаховчанином – членом цієї спілки. Разом зі мною до спілки вступила ще одна наша землячка Юлія Розенцвейг. Тож наші ряди поповнюються.

– Наскільки нам відомо, Ви є автором особливої митецької техніки? 

Так, у мене є авторська техніка – інтарсія. Це своєрідна дерев’яна прорізна мозаїка. Сама ідея виникла не у мене. Ця техніка народилась ще у в’язнів сталінських лагерів ГУЛАГу. Ще тоді світлі голови, потрапляючи до тих терен, придумали: деревину можна різати розколеним дротом. Звісно, ніяких ріжучих предметів не дозволялося. Так була започаткована ця традиція різьблення. Однак, те що виходило – було на рівні кітчу. Особисто я багато чого привніс до цієї техніки: технологічні прийоми, базу, естетику. Але я завжди наголошую: як і в будь-якій творчості, мати свою унікальну техніку – не панацея. Це ще один інструмент, на кшталт пензля, олівця, різця… Кожен митець має бути індивідуалістом. У нього має бути свій власний стиль, своя техніка, своє бачення. І це на тлі постійного розвитку і самовдосконалення. Зараз для себе я проводжу невеличкий лікбез – вивчаю бойчукізм. Як ви знаєте, наш митець Григорій Довженко, відзначати 120 річницю якого ми будемо наступного року, належить до когорти бойчукістів. Зараз – це бренд українського мистецтва, яке було закатоване у 30-х роках минулого століття. Взагалі, на нашій землі народилося багато відомих українських художників. Серед них – і каховчанин Михайло Жук. Нещодавно одне поважне видавництво видало монографію на тему його творчості. Для себе особисто я відкрив там дуже багато цікавого.

– Де можна побачити Ваші роботи зараз?

Художники роблять творчі підсумки на своїх персональних виставках, але до неї слід йти рік-два, а то й довше. У мене були персональні виставки, зокрема 2016 року у Херсоні. Також у Львові. Але участь у різноманітних виставках з кількома своїми роботами – це відбувається завжди. Зараз, наприклад, мої роботи можна побачити у місті Лева в рамках благодійного квесту, де збираються кошти на поміч реабілітаційному центру воїнам АТО. До речі, як не сумно це казати, я один з небагатьох прикладів успішної реабілітації після того, як брав участь у бойових діях. Багато людей намагаються себе знайти. Маю надію, що після того як запрацює Міністерство у справах ветеранів, воно теж буде робити проекти, направлені на творчу реабілітацію саме ветеранів бойових дій. У контексті скажу: мені частенько ставлять питання чи буду я щось робити на тему радикального патріотизму чи війни. Моя відповідь – ні. Преамбула моєї творчості – «Краса врятує світ».

– Гортаючи Вашу сторінку на Фейсбуці, око неодмінно зупиняється на ангеликах. Вони дійсно створюють відповідний святковий настрій.

Якщо вже казати про ангеликів, то це вже тема – різдвяно-новорічна. Більша частина тих ангеликів робиться з ціллю благодійності. Саме у Львові зараз, у великому костелі біля проспекту Свободи, діє експозиція цих виробів. Фундатором і організатором виставки є Лев Скоп – дрогобицький митець. Я для неї зробив 4 ангелики. І можу похвалитися: перший ангелик, якого було продано за 200 злотих, то є мій. Якісь туристи з Польщі внесли до фонду акції приблизно півтори тисячі гривень як мені сказали, що було дуже приємно.

– Лев Скоп відвідував Нову Каховку на день міста з дрогобицькою делегацією і на перший погляд – особистість непересічна та екстравагантна. На жаль, поспілкуватися з ним не вдалося. Розкажіть детальніше, адже ви товаришуєте.

Левко Скоп – брендовий митець України. Я б сказав, що це та жива класика, за якою ми маємо можливість споглядати у реальному часі. Ця людина – реставратор і хранитель найбільш відомої церкви дерев’яної архітектури Св. Юра у Дрогобичі. Крім того, він музикант, грає на гітарі, вже готує черговий сольний альбом. Також він іконописець і художник який робить інсталяції та картини щось у дусі Малевича, але його роботи не сплутаєш ні з чиїми. Щороку він випускає одну-дві мистецтвознавчі книги. Він був викладачем мистецтвознавства у виші, тонко розбирається у нюансах окремих напрямків живопису та різновидах сакрального мистецтва України. Я би сказав, як це не дивно, Левко ще й актор. Незабаром вийде фільм з робочою назвою «Довбуш», де він зіграв роль священика, котрий рятує ікони з пожежі. Сам він людина колоритна, навіть без гриму зміг упевнено зіграти цю роль. Дуже раджу всім прийти на прем’єру цього фільму. Якщо ж питати самого Левка: «Хто ти?», він скаже: «Патріот, волонтер». Постійні волонтерські акції, поїздки на фронт – частина його повсякденного життя. До речі, зараз коли ми з вами розмовляємо, дрогобичани вже їдуть до зони ООС і везуть новорічні подарунки воїнам на передову. Завдяки своїй особистості Лев може згенерувати відомих митців, перших осіб країни задля важливої справи. Хто дивиться новини міг бачити, десь місяць тому, дружина Президента Марина Порошенко брала участь у благодійній мистецькій акції. Під керівництвом Лева вона малювала своїх ангеликів на гонті (ред. – деревяні дощечки, які складають покрівлю) з тієї ж церкви Св. Юра, які згодом були придбані на аукціоні. Завдяки тільки одноденному такому квесту до львівського реабілітаційного центру воїнів АТО потрапило 92 тис грн. Лев Скоп також малює бойовим частинам прапори, на яких зображений святий архангел зі щитом та емблемою бригади. Маю надію, такий сакральний стяг отримає і наша 57 окрема мотопіхотна бригада.

– Що побажаєте читачам напередодні свят?

Я б міг традиційно сказати про щастя і набажати усього доброго, але добрі люди, я хочу, щоб у всіх нас включався мозок. Не забуваймо, що до Різдва є один із суворих постів, і якщо ми вже не можемо утриматися аби відсвяткувати Новий рік, хоча б не слід забувати про благодійність, допомогу нужденним. Також бажано відвідати церкву. Ще хочу нагадати, що рік свині наступає на Сході аж 5 лютого, але ми вже 1 січня готові надягати на себе ці личини. Бажаю, щоб ми були розумними, багатими і успішними у родині усіх народів світу.

Спілкувався Ігор Бурлаченко

Фотоматеріали: ZIK, Фейсбук пана Анатолія

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.