«У МОЇЙ ДУШІ – ХРЕСТ ДЕБАЛЬЦЕВСЬКИЙ».

17-18 лютого Україна відзначила дні пам’яті полеглих в боях за Дебальцеве – четверті роковини.

Під час запеклих боїв, що тривали з 24 січня по 18 лютого 2015 року, Україна втратила 268 своїх захисників…

Нинішній керівник КП «Муніципальна охорона» Михайло Нечеса – безпосередній учасник боїв під Дебальцевим у січні-лютому 2015 року. Стриманий у своїх розповідях. Але навіть з того, що довелося почути, розумієш: за кожним словом – жахлива хроніка справжньої війни.

…Михайло був мобілізований до лав ЗС України у березні 2014 року. Спочатку пройшов підготовку у Новій Каховці у військовій частині ППО. Коли на сході почалися масштабні бої – вирішив, що хоче і може допомогти своїм побратимам, і написав рапорт в зону проведення АТО. Потрапив туди з другою «хвилею» мобілізованих. Спочатку – до навчального центру «Десна», там пройшли підготовку на бойових курсах стрільби, водіння військової техніки.

«У листопаді 2014 року з «Десни» нас перевели у 17-ту танкову бригаду, прикомандирували  по штату до 40-го окремого мотопіхотного батальйону «Кривбас», і з екіпажем ми виїхали в зону АТО, – розповідає Михайло. – Разом з нами були бійці з різних міст України, з нашої Херсонщини – зі Скадовська, Бериславського району. Ми і нині часто зустрічаємося – у складі громадських організацій, на днях вшанування пам’яті загиблих в боях на сході України….

…Дебальцевські бої пам’ятаю дуже добре. Вони тривали з 24 січня по 18 лютого 2015 року. Як ми там опинились? Ми не знали, що потрапимо у самісіньке пекло. Екіпаж загрузився в ешелон, виїхали ввечері, їхали близько доби. Розвантажили техніку. І вирушили на місце, де йшли бої – напрямок Слов’янськ- Артемівськ. Переночували, потім наш батальйон направили в Дебальцеве, міняти на позиціях в укрепрайонах бійців іншого батальйону. 10 лютого вночі приїхали на наш блокпост, який почали відбивати сепаратисти. Був потужний обстріл. Коли ми туди заїхали – там було шестеро бійців. Вони ледве стояли на ногах. Щоб ви розуміли – це цілодобові обстріли. Щодня по 25 тонн снарядів випускали на кожну позицію українських військових. Вони спали по дві години на добу. Ніколи не знали, коли почнеться обстріл.  Коли ми вночі туди прорвалися, сепаратисти почали активніше обстрілювати. Ми чекали на допомогу. Але 15 лютого зв’язок заглушили, і ми опинилися в оточенні. Противник вимагав – здавайтеся! Ми з бійцями вирішили – будемо триматися до останнього, поки є зброя і боєприпаси. Трималися три дні.  Коли вже не було чим відстрілюватися – змушені були здатися. Це були важкі дні. Нас намагалися зламати психологічно. Тим часом велися переговори про наше звільнення. Пам’ятаю, як почалася метушня, нас кілька разів перевозили з місця на місце. Нарешті 22 лютого 2015 року нас – 120 полонених – передали українській стороні. Це був  найбільший обмін полоненими. Бойовикам передали близько 60 чоловік….

Нині ми спілкуємось, зустрічаємось з нашими командирами, побратимами. Обов’язково – на річницю Іловайської та Дебальцевської трагедії. Ці зустрічі проходять у Кривому Розі – на честь батальйону «Кривбас». Збираються всі ветерани – учасники бойових дій в зоні проведення АТО. Дуже вдячний бійцям, які пройшли Іловайський котел – вони вчили нас, як поводитись в таких ситуаціях, дуже допомагали необстріляним хлопцям. На війні головне – чітко виконувати накази і розуміти, що від твоїх вчинків, твоєї уважності залежить життя твоїх побратимів.

На мій погляд, нині українська армія зміцніла: прийшли талановиті командири, які мають досвід бойових дій. Армія поповнилася сучасною технікою – не лише зарубіжною, але й якісною українською. На початку військових дій захищатися не було чим – на деяких БМП, які отримали українські бійці, були написи, залишені ще з часів Афгану… Уявіть, скільки років було цій техніці! Нині за Україну вже не соромно – професійна підготовка бійців на сучасному рівні, відмінне забезпечення всім необхідним – форма, зброя, харчування, достойне грошове забезпечення.  Наша армія на сьогодні – одна з кращих! Країні потрібен захист. А це – боєздатна, професійна армія. І нині в нас вона є! Я дякую своїм побратимам за бойовий досвід. Всім бажаю здоров’я, щоб кожного з бійців чекали і любили рідні, кохані люди. Ми не шкодували себе заради них».

Улюблена пісня учасників дебальцевських подій –  «Дебальцевський хрест». Так називали перехрестя на трасі, що з’єднує Дебальцеве з Артемівськом. Саме сюди військові звозили поранених і загиблих з передової.  Пісню написали учасники цих подій –  Валерій Антонюк (вірші) і Гліб Бабич (музика).

В пісні – такі слова: «Крест Дебальцевский…Перекресток…Мост… И в прицел февраль нервно щурится. Кто-то смел ладонью с земли блок-пост, И одел в огонь эти улицы. Бой девятый час, фейерверк в аду, И со всех сторон бесы катятся. Я ведь обещал, что я не уйду, А теперь приходится пятиться… Не моя нынче в небо лестница, И я в землю вцепился пальцами. Где-то там, под нательным крестиком, У меня в душе Крест Дебальцевский».

Як написав журналіст Олексій Кулаков, «Бійці “Кривбасу” свій батальйон жартома називають “котловим”. Він взяв участь лише в двох бойових операціях, але двічі потрапляв в так звані котли! Перший раз – це штурм Іловайська влітку 2014-го. Вдруге – це оборона Дебальцевого взимку 2015-го.

Ці дві наймасштабніші та найтрагічніші битви вже стали частиною військової історії. Історія 40-го почалася в травні-червні 2014-го року, як батальйону територіальної оборони “Кривбас”, куди набрали майже 500 мобілізованих криворіжців 2-ї хвилі. Але замість оборони свого регіону, як їх спочатку запевняли, хлопців одними з перших кинули на Донбас в справжнісіньке пекло – на штурм захопленого озброєними сепаратистами і російськими найманцями міста Іловайськ. Зокрема, в серпні 2014-го бійці “Кривбасу” зайняли передові позиції навколо Іловайська. Там, перебуваючи фактично в оточенні, вони стримували загони сепаратистів від просування вглиб України. Після літньої кампанії 2014 року, і зокрема, розстрілу під Іловайськом, де 40-й батальйон “Кривбас” втратив щонайменше 29 бійців загиблими, підрозділ повернувся на ротацію додому в Кривий Ріг. Через значні втрати в живій силі та техніці його хотіли розформувати, але згодом Генштаб прийняв рішення доукомплектувати мобілізованими 3-ї хвилі і переформатувати в 40-й окремий мотопіхотний в складі Збройних Сил. Наступна місія підрозділу стала не менш відважною і болючою — в грудні 2014-го їх кинули на оборону залізничного вузла Дебальцеве на Донеччині. В передостанній день оборони Дебальцевого сталося масове потрапляння в полон бійців батальйону. Противник захопив 93-х військовослужбовців 40-го омпб. За словами самих мобілізованих – у них був наказ триматись. І вони тримались. А потім вже був наказ — зберігати життя особового складу за будь-яких умов. Лінія оборони була нещільною і неешелонованою, а натиск ворога був настільки шаленим, що 2 опорних пункти 40-го омпб поступово потрапили в повне оточення й з ними майже зник зв’язок…

Бійці, які тримали там оборону – зробили все що було в їхніх силах. І одні з тих, хто героїчно бився з ворогом, це мобілізовані 2-ї та 3-ї хвиль бійці 40-го окремого мотопіхотного батальйону “Кривбас”, які до останнього виконували накази. Пройшовши крізь пекло Іловайська та Дебальцевого, вони можуть вважатися одними із найзавзятіших воїнів АТО».

Пісня «Крест Дебальцевский».

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.