Малюнками прикрасив навіть стіни сусідських хат.

У 2019 році Україна відзначає 120-річчя від дня народження українського художника-монументаліста, педагога, Заслуженого художника УРСР, члена Спілки художників України Григорія Авксентійовича Довженка.

Він народився 22 квітня 1899 року, прожив насичене життя і помер у 1980 році. Художня спадщина, яку він залишив нащадкам – монументальні твори мистецтва.

Його  роботи у вигляді розписів, монументально-декоративних оформлень, картин і портретів можна побачити в Одесі, Дніпропетровську, Новій Каховці і Києві. Нашому місту дійсно пощастило: «кам’яні вишиванки» залишилися на перших будинках Нової Каховки як безцінний подарунок місту талановитого майстра.

Дитинство та сім’я

Спогади дитинства малюють в уяві майстра й милі його серцю картини. Рідне село видається казково незвичайним, як і нагрітий сонцем степ з пологими пагорбами, що оточував рідну Баштанку. Хлопчик годинами роздивлявся невибагливі польові квіти, дивно переплетені мереживні візерунки трав. Лягав горілиць і стежив, як високо в небі ліниво і плавно зависає шуліка. Йому здавалося, що він і далекий птах зв’язані легкими дзвінкими струнами, так захоплююче і несподівано вгадувався пташиний політ.

Родина Довженків була великою, крім батьків, баби й діда – одинадцятеро дітей. Жили в старій хаті, збудованій ще дідом Амвросієм – міцним кремезним чоловіком, який знав безліч старовинних дум і пісень. Григорії був п’ятим з шести синів і п’яти дочок Овксентія. Він, як і всі діти, рано почав допомагати по господарству і ходити на заробітки – поганяв волів на оранці, пас череду, а під час жнив разом із старшими крутив віялку – щоб заробити собі на сорочку.

Серед інших дітей Гриць вирізнявся меткою спостережливістю і невпинним бажанням малювати, яке прокинулося у ньому дуже рано. Якось вуглинкою розмалював він стіну хати, на шорсткому вохристому тлі якої ніби мимохіть з’явилися гуси, корови, коні серед величезних квітів, над якими літав шуліка. Незабаром стіни багатьох сусідських хат вкрилися чудернацькими малюнками, за що Григорію не раз перепадало від суворого батька. Але потяг до малювання був сильнішим за страх і хлопчик, забувши про все, якось разом з сестрою, що вже ходила до школи, червоним і синім олівцем розмалював усі чисто вибілені стіни, печі, комин.

Згодом Грицька віддали до церковноприходської школи, а з другого класу він був прийнятий до Полтавського двокласного земського училища. Саме тут він вперше дізнався, що є такі люди – художники. Довженко з успіхом закінчив навчання, отримавши з усіх предметів відмінні оцінки. Однак через вкрай скрутне становище – безземелля та бідність – родина Довженків переїздить до села Гвоздіїївка у Сибіру.

Омські пригоди та великий дебют

Коли дорослих братів Григорія забрали на війну, 15-річний хлопець залишився за старшого. За два роки батьки згодилися на його прохання їхати вчитися до Омська. Попутно заробляючи на дорогу він за два тижні добирається до міста. П’ять карбованців, які дала йому в дорогу мати, він беріг аби купити пензлі й фарби для малювання. Опинившись один у великому незнайомому місті, влаштовується вантажником лісу на пристані Іртиша. З настанням зими, коли припинилися роботи на пристані, юнак влаштувався сторожем і поштарем в Акмолінське ветеринарне управління і одночасно почав вчитися на вечірніх курсах мистецтв.

Творчий шлях Довженко розпочав працюючи художником і ілюстратором в радянських центродруках. А його повноцінним дебютом стало оформлення опери «Князь Ігор» у Сибірському держтеатрі, де він створює декорації і ескізи костюмів для вистави. Однак думки про Україну вже починаючого митця ніяк не залишали…

Становлення в якості митця і педагога

Восени 1921 року родина Довженків повернулася до Баштанки. Григорій став працювати викладачем малювання в рідній сільській школі, організовував і оформляв самодіяльні вистави в сільських клубах Миколаївщини. Рік потому – вступає в Одеський художній інститут, де прокидається любов до монументального живопису. З третього року навчання Довженко переходить на щойно створений факультет монументально-прикладного мистецтва до майстерні професора Г. Комара, який орієнтує  студентів на вивчення творчості Мікеланджело, Рафаеля, Пінтуріккіо, Ботічеллі та інших класиків. В інституті спалахнула неабияка цікавість і до народної творчості – Григорій починає збирати зразки народних розписів, вишивок, різьблення.

Паралельно з навчанням – багато викладає. Викладацька робота значно вплинула на його творче становлення. На власному досвіді він переконується, як багато важить на практиці знання основ зображувальної грамоти. Довженко з посиленою увагою працює над малюнком, робить багато зарисовок і начерків, все ясніше усвідомлюючи, що малюнок – не тільки першооснова, а й засіб вираження закономірностей втілюваних форм у всіх видах мистецтва, і особливо в стінопису, про який він так мріяв.

Незважаючи на труднощі і завантаженість, молодий митець щоліта подорожує – пішки, човном, на підводі – обходив і об’їздив майже весь південь України, звідки привозив багатий матеріал для майбутніх творів.

(далі буде) 

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.