ПІШЛА З ЖИТТЯ КАТЕРИНА МИХАЙЛІВНА КОБІЧЕВА.

Може й правду кажуть, що у війни не жіноче обличчя. Та кожна війна спростовує  це твердження. Не винятком була і Друга світова. За офіційними даними, воювали на фронті більше 300 тисяч жінок і дівчат.

Діяли жіночі батальйони, авіаційні полки, зенітні батареї, 2 тисячі воювали снайперами, десятки тисяч – в медсанбатах, госпіталях, партизанських загонах і підпіллі. Найвищого звання  Героя  Радянського  Союзу  удостоєні  73 жінки.

Серед жінок-учасниць бойових дій – і новокаховчанки: Лідія Антонівна Кондякова, Лідія Іванівна Ладанова, Ганна Никифорівна Пахно, Ганна Іванівна Барлет, Валентина Єфремівна Єршова, Віра Георгіївна Смагіна, Ніна Борисівна Писаренко, Ганна Іванівна Грабова.

У списку бойових подруг ім’я Катерини Михайлівни Кобічевої. 31 жовтня 1943 року її рідне Новотроїцьке звільнили воїни 10-го стрілецького корпусу зі складу 51-ої Армії генерал-лейтенанта Якова Крейзера – 4-й Український фронт. А вже в листопаді, у свій день народження, в 17 років вона стала доброльцем, воювала в зенітній батареї на Нікопольському плацдармі, в районі с. Рубанівки. Стала свідком неймовірно жорстоких, трагічних боїв, загибелі тисяч воїнів. Перебувала на фронті майже 2 роки, форсувала Дніпро, Інгулець, Південний Буг, Дунай, Прут, звільняла Україну, Молдову, брала участь у Яссько-Кишинівській операції. День довгоочікуваної Перемоги зустріла в Румунії. Її –  невеличку, тендітну, надзвичайно сумлінну і дисципліновану – по-батьківськи оберігала вся батарея. Може тому й повернулася на батьківщину живою. Продовжувала навчання, а буквально з перших днів – на будівництві Каховської ГЕС. Тут зустріла багатьох своїх однополчан. Працювала в апараті управління, згодом – завідуючою дитячим садком, потім – в комунальній службі.

Та найбільше відома Катерина Михайлівна, як автор двох Книг Пам’яті. Саме завдяки її сумлінності, відповідальності за 5 років вилучені з небуття прізвища сотень наших земляків, які протистояли фашистським загарбникам. А ще все життя зберігала пам’ять про рідного батька. Як пішов на фронт у перші дні війни Михайло Андрійович Морозов, залишивши дружину і трьох доньок, так і не було про нього жодної звістки. Лише через 50 років, працюючи над Книгою Пам’яті, Катерина Михайлівна випадково дізнається, що поблизу села Рубанівка, наприкінці листопада 1943 року, там же, де й почалася її фронтова біографія, загинув її батько. Похований серед тисяч загиблих у братській могилі. Не судилося зустрітися червоноармійцю Михайлу Морозову і його доньці Катюші в бойовій обстановці, та зустрілися вони на сторінках Книги Пам’яті.

Після війни зустріла Катерина Михайлівна свою долю в особі офіцера радянської армії, разом виховали доньку, раділи онукам та правнукам. Катерина Михайлівна Кобічева була відзначена орденами, медалями, людською шаною і повагою за душевну щедрість, доброту, небайдужість, активну громадську роботу в раді ветеранів, де вона відповідала за контроль стану пам’ятників на території міської ради. Часто зустрічалася і з задоволенням спілкувалася з молоддю.

Нажаль, 28 травня зменшився гурт новокаховчан – учасників бойових дій. Катерина Михайлівна Кобічева на 94-му році пішла з життя. В пам’яті залишаться світлі спогади про цю тендітну, але неймовірно сильну і мужню жінку. Світла їй пам’ять!

Міський голова Володимир Коваленко, депутати міської ради, члени виконавчого комітету, президія міської ради ветеранів війни та праці, Громадська рада при виконавчому комітеті висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Катерини Михайлівни Кобічевої.

Панахиду за померлою відслужать у Свято-Андріївському соборі 31 травня об 11.00.

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.