КОЛІЗІЇ ЖИТТЯ АННИ АХМАТОВОЇ

«На шее мелких четок ряд,

В широкой муфте руки прячу,

Глаза рассеяно глядят,

И больше никогда не плачу…»

А. Ахматова.

21 червня в Центральній міській бібліотеці пройшов вечір-елегія «Я научилась просто мудро жить…», присвячений 130-й річниці від дня народження Анни Ахматової (1889-1966), російської поетеси українського походження, представниці акмеїзму.

Творчий доробок поетеси – збірки «Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм» та ін. Вона переклала російською мовою збірку І. Франка «Зів’яле листя», кілька віршів П. Усенка. Поетичний стиль Ахматової вирізняється мелодійністю, високою культурою віршування.

Бібліотекарі Світлана Сембратович та Валентина Акулова розповіли присутнім про колізії життя та творчості поетеси. Анна Ахматова писала про себе, що народилася в один рік з Чарлі Чапліном, «Крейцеровою сонатою» Толстого і Ейфелевою вежею. Вона стала свідком зміни епох – пережила дві світові війни, революцію і блокаду Ленінграда. Свій перший вірш Ахматова написала в 11 років – з тих пір і до кінця життя вона не переставала займатися поезією.

Народилася Анна Андріївна Ахматова (Горенко) 23 червня 1889 року під Одесою в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка та Iнни Еразмiвни Стогової. Мати Анни вела свій рід по жіночій лінії від татарського хана Ахмата.

«Моего предка хана Ахмата, – писала Ахматова, – убил ночью в его шатре подкупленный русский убийца… Одна из княжон Ахматовых – Парасковья Егоровна – в XVIII  веке вышла замуж за богатого и знатного симбирского помещика Мотовилова. Егор Мотовилов был моим прадедом. Его дочь Анна Егоровна – моя бабушка. В честь её меня назвали Анной…». В майбутньому, через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, молода поетеса візьме прізвище прабабці за материнською лінією.

Родина переїхала з Одеси до Царського Села (1890), де Анна навчалась в Царськосільскій гімназії в 1900-1905 роках. Читати Аня навчилася по абетці Льва Толстого, а французьку мову вивчила ще в ранньому дитинстві, слухаючи, як вчителька викладає її старшим дітям. Потім навчання у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії (1906-1907), по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі. Так проходили дитячі та юнацькі роки Ані Горенко.

Згадали й про перше кохання Анни: у ранній юності, коли дівчина вчилася в Маріїнській гімназії, вона познайомилася з талановитим молодим чоловіком, згодом відомим поетом Миколою Гумільовим. І в Євпаторії, і в Києві дівчина листувалася з ним. Восени 1910 року вони повінчалися в Миколаївській церкві, яка і сьогодні стоїть в селі Микільська Слобідка під Києвом. На той момент Гумільов вже був відомим поетом в літературних колах.

Молодята вирушили святкувати свій медовий місяць в Париж. Це була перша зустріч Ахматової з Європою. Після повернення чоловік ввів свою талановиту жінку в літературно-мистецькі кола Санкт-Петербурга, і її тут же помітили. Спочатку всіх вразила її незвичайна, велична краса і царствена постава. Смаглява, з виразною горбинкою на носі, «ординська» зовнішність Анни Ахматової підкорила літературну богему…

Бібліотекарі запропонували переглянути фрагмент кінофільму «Місяць в зеніті» (2007) – російський чотирисерійний фільм Дмитра Томашпольського, знятий за мотивами незакінченої п’єси «Пролог, або Сон у сні».

Більше інформації про Ахматову читачі дізнались,  переглянувши ряд відео: «Анна Ахматова. Життя та творчість», «Анна Ахматова «Я научилась просто мудро жить».

Присутні отримали насолоду від віршів у виконанні самої поетеси: «Сжала руки под темной вуалью», «Клятва», «Мужество», «Поэма без героя», «Реквием».

Останні роки життя поетеси

Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури (1962). У 1964-му — в Італії отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році — диплом почесного доктора Оксфордського університету. Церемонія пройшла особливо урочисто. Вперше в історії Оксфордського університету англійці порушили традицію: не Анна Ахматова сходила по мармурових сходах, а ректор спускався до неї.

Восени 1965 року перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії. Похована на Комаровському кладовищі під Ленінградом. На могилі матері Лев Гумільов виклав кам’яну стінку з віконцем, яка мала символізувати стіну в Хрестах, куди вона носила йому передачі. Спочатку на могилі стояв дерев’яний хрест, як того і просила Анна Андріївна.

Завершили захід прекрасними словами професора Микити Струве: «Не только умолк неповторимый голос, до последних дней вносивший в мир тайную силу гармонии — с ним завершила свой круг неповторимая русская культура, просуществовавшая от первых песен Пушкина до последних песен Ахматовой».

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.