«МИ ДУЖЕ ЧЕКАЛИ НА ТЕБЕ!».

Українські бійці повертаються додому, пробувши в зоні проведення ООС по кілька місяців. Їх щоденним життям весь цей час були напружені години несення служби, небезпека, обстріли, втрати. Цей військовий ритм життя не відпускає їх і вдома. Вони повертаються додому фізично. Але як допомогти їм морально, емоційно повернутися до мирного життя? Це нелегкий шлях. Рідні люди можуть допомогти бійцю подолати цей шлях. Як це зробити правильно? Як потрібно зустрічати військовослужбовців, які повертаються із зони бойових дій? Ось на що звертає увагу військовий психолог Оксана Бельська:

– Я учасник бойових дій. Здійснюю поїздки в зону бойових дій на схід України. Хочу поділитися своїми напрацюваннями, своїм розумінням, своїми рекомендаціями. Страх, який відчуває людина там, ми в мирному житті такого страху ніколи не відчуваємо! Повертайте їх у стан «до війни» – разом пригадайте, як ви познайомились, як свою дитину відправили до школи або дитсадка, як ви разом подорожували. Не потрібно ставити незручних запитань, типу «Ти вбивав?», «А скільки людей ти вбив?», «А в яких місцях ти знаходився?». Не докучайте бійцям такими запитаннями! Не потрібно робити акцент на тому, наскільки дружині або мамі було погано без нього. Не в тому відношенні, що вона скучила, хвилювалася за нього. А в тому плані, що його не було, «а тут картоплю нікому було викопати» або «вугілля привезти». Не посилюйте почуття провини солдата перед тим, що відбувалося вдома. Він зробив все, що міг, захищаючи вас! І ваше завдання – створити ті умови, в яких він би захотів розповісти про свої тривожні думки. Головна позиція тут – не осуд! Психіка – річ гнучка. Її не так просто зламати! Все одно вона чіпляється за ресурси. Дайте йому такий ресурс!

Одна дружина дала такий ресурс своєму чоловіку. Вона розуміла, де він знаходиться. Розуміла, що з ним відбувається. І коли шестирічна  донька для батька залишила шоколадку – вона йому розповідала про це. І вона йому казала: «Тобі Марійка залишила шоколадку, і хоче, щоб ти швидше її з’їв». Вона не казала: «Коли ти приїдеш?». А поставила йому таке запитання, але в іншій формі. Звичайно, після таких слів він буде робити все, щоб з’їсти цю шоколадку і обійняти донечку і дружину!

Жінки часто ревнують до друзів, бойових побратимів.  Це велика помилка! Людям, поряд з якими він воював, він довіряв своє життя – найдорожче! І завдяки цим товаришам він повернувся! Не потрібно ревнувати до них. Просто попросіть: «Розкажи мені про них». І спитайте про те, як їм там було, про що вони говорили, кого з рідних згадували. Повертайте його до життя! Не спілкуйтеся з ним, як з дитиною або хворим. Не намагайтеся ним керувати. Він дорослий, сильний чоловік! Ви можете лише запропонувати: «Є вакансія, там пропонують гарну зарплату, є перспективи професійного зросту». Обговорюйте з ним ці питання. І поступово, по-жіночому ніжно, обережно направляйте його думки на повернення до мирного життя, працевлаштування.  Не в вашій волі, наскільки швидко і успішно боєць адаптується після повернення. Ви не може контролювати цей процес. Це залежить від структури особистості. І  дорослий, самостійний чоловік і без того розуміє, що йому потрібно повертатися в мирне життя, годувати сім’ю. Він знає про це. А ви допоможіть йому спокійними, ненав’язливими порадами, де можна влаштуватися. Це не повинно бути наказом або у формі істерик, будьте більш стриманими, спокійніше реагуйте на це. Вашою позицією повинно стати: «Він краще всіх!». Такою має бути позиція жінки. Будьте готовими до того, що його стан може бути дуже пригніченим – особливо у бійців, які безпосередньо воювали. Поступово цей стан буде проходити. Термінів не скажу – в кожного індивідуально. Потім ще гостре почуття несправедливості. Можливі і приступи агресії. Якщо до війни він не був агресивним – після війни він агресивним не стане. Або це клінічні прояви психіатричні, або чекайте, коли поступово пригнічений стан мине. Так, він став іншим, але все одно це та сама людина, яку ви колись покохали, за яку вийшли заміж і створили сім’ю. Або це – той самий син, якого ви проводжали на фронт. Це та сама людина. Тільки в ній розкрилися трохи інші риси характеру. В будь-якому випадку, це рідна Вам людина. Він зміг показати себе на фронті – це повага і честь! Підтримайте його! Якщо він нарешті почне розповідати – слухайте уважно. Запам’ятовуйте, як звати командира, де проходив бій, щоб наступного разу Ви змогли підтримати цю розмову. Скажіть йому про те, що ви відчуваєте: слова жінки: «Я так скучила!», матері: «Я так рада, що ти повернувся. Молилася за тебе, синку» – повернуть його до життя!  Скажіть воїну про це. І буде всім легше!»

                                                        За матеріалами військового телебачення України

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.