«СЛОВО ПРО АНАТОЛІЯ БАХУТУ»

СПОГАДИ ПОЕТЕСИ, ЧЛЕНА ЛІТЕРАТУРНОГО ОБ’ЄДНАННЯ  ВІКТОРІЇ СМОЛІЙ – (1999 РІК).

«КРИВДА»

Він пережив велику кривду в творчості – і дуже важко це переніс. Одного разу, коли ми, літгуртківці, допомогли йому з роботою в осінньому саду, він запросив нас у будинок, витяг зі старенького чемодану два столичних журнали «Україна» під різними номерами і показав нам.

В обох журналах були цілі сторінки з портретами та віршами Анатолія Бахути. Було написано: «Готується до друку збірка поета».

Так, збірка повинна була вийти, поет чекав її з нетерпінням. Але його скривдили: збірку не видали; слова, пущеного в світ, не дотримали.

Антон Семенович Хижняк згадує, що Анатолій Бахута дуже тяжко це пережив. Для нього це була трагедія!. Кланятись, просити верхи – це було не в натурі поета. Він вважав, що талановиті твори повинні виходити без приниження людської гідності.

«АНАТОЛІЙ БАХУТА – ЛЮДИНА»

Якою людиною був Анатолій Бахута? Треба сказати, що характер у нього був не з легких: іноді він міг спаленіти, сказати щось різке.

Але це було найчастіше тоді, коли він бачив неправду.

Бувало так, що й при поганому настрої у нього зривалося з уст щось різкувате, але в таких випадках він завжди просив пробачення.

А в цілому це була дуже порядна, совісна, чесна й працьовита людина. Шанував своїх батьків, дорожив їхніми фотографіями, пам’яттю про них після їх смерті.

Був мужнім, не любив ловкачів, бюрократів, кар’єристів, нахаб.

Любив правду, правдивих людей, тому й писав:

  • Чи так, чи інакше, а правда – одна:

Лиш та, що людей і народи єдна! («Правда»).

В колі товаришів, друзів Анатолій любив посміятись від душі. Любив гумор, є в нього і гумористичні вірші. Дуже любив природу: і Дніпро, і верби, без яких він «вмер би!», і свій сад, і взагалі все оксамитове ошмаття Нової Каховки. Анатолій Бахута умів говорити і умів слухати людей.

Жаль, що в нього майже не було вільного часу.

Він не любив бути в боргу перед кимось. Сусідка Людмила згадує, що якось він попросив її зварити йому варення. Вона виконала його просьбу. Що після цього було! Анатолій декілька разів приносив сім’ї Людмили продукти, фрукти і т.п. в знак подяки.

Поет був дуже щедрим, подільчивим: любив пригостити чим є, поділитись по-товариськи. Близьких до нього він обдаровував фруктами з свого саду. Вважав за обов’язок провідати друзів, коли у тих щось «хмарилось».

У вірші «Піди до друга» він пише:

– Покинь дрібниці ти, піди до друга,

У тебе сонечко, а в нього – хуга.

Зроби товаришу словами літо.

Нехай душа його засяє цвітом («Піди до друга»).

Анатолій Бахута дуже цінував людське в людині: «Іди і покажи в собі людину. А як нема її – то сотвори» («Екологічний етюд»).

БАХУТА – КОРЕСПОНДЕНТ  

Його творче горіння виливалось на сторінках газет інформаціями, статтями, нарисами, оповіданнями, замальовками, фейлетонами, віршами.

Часто можна було бачити, як Анатолій Бахута з репортерською сумкою за плечима мчав на об’єкт. Нерідко його бачили з фотографом: чи то з Анатолієм Солов’єм, чи то з Юрієм Волковим: вони разом приносили зібрані матеріали до редакції газети «Нова Каховка».

Кореспонденції Бахути читались з великим інтересом: вони відзначались компетентністю автора в справах, про які він писав, яскравістю і сміливістю думки. Він дуже відповідально ставився до праці.

Хоч він і не закінчував вищого учбового закладу, але дуже добре знав українську мову. Свої статі він писав рівним, чітким, красивим почерком.

Хлібороби, будівельники, доярки, виноградарі, садоводи, ветерани війни і праці – більше всього він їм присвячував свою працю.

Анатолій Бахута був дуже працьовитим. Інколи друкувались цілі сторінки газети, підготовлені ним. Часто його бачили в радгоспах «Труд», імені Солодухіна, «Таврія», «Новокаховський». Він оперативно збирав матеріали про сільські справи, радів урожаю. Чудові також його статті про природу: «Як тебе, річечко, звати?», «Люди і лебеді» та інші.

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.