«ЩОБ НЕ ПЛАКАЛИ ДУШІ ГОЛОДНІ…»

Пам’ять жертв Голодоморів в Україні новокаховчани вшанували під час мітингу-реквієму «Минувшини чорні рядки і пам’яті світла скорбота», який відбувся біля пам’ятного знака Жертвам Голодоморів в Україні на перехресті вулиць Букіна і Соборної 23 листопада. Над пам’ятником – Державний прапор із чорною стрічкою,  на підніжжі пам’ятника – житня хлібина, стиглі пшеничні колоски, запалені лампадки… Вшанувати пам’ять мільйонів загублених голодом співвітчизників прийшли керівництво міста, депутати, військові, працівники установ, підприємств, організацій, молодь, мешканці міста.

Звучать проникливі слова ведучих, від яких душу розриває відчай, переповнює потік навіть не сліз – голосінь! Адже ніхто не в змозі вже повернути ці загублені життя маленьких і дорослих українців!

Вони шукали порятунку,  намагалися врятувати своїх дітей, благали не прирікати їх на голодну смерть! Але нелюди не чули їх благань. Як катам жилося після цього, коли, смачно обідавши, вони знали, як люди гинуть, не маючи хлібної крихти?! Гинуть хлібороби, які цей хліб важкою працею зростили і зібрали! Скільки мільйонів – 4,6,або 8 чи 10 – ніхто достеменно не знає! Мільйони невинних людей! Сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, замордованих доль! Ми досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії. Але, вирвавшись із таємних архівів, з тих диявольських окремих папок, історія повертає нас до тієї жахливої правди, яку намагалися приховати.

Це була свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації. Жертвою обрали українське селянство – як ядро, як основу народу.

«Цей захід вимагає тиші і зосередження, і глибокої напруги душі і серця», – з болем вимовляючи кожне слово, звернувся до громади міський голова Володимир Коваленко. – Щороку на цьому місці я відчуваю присмак сліз на губах. А ще – горло перехоплює туга. Скільки в історії України може бути цих чорних сторінок? А Голодомор – не просто сторінка, а жахлива чорна пляма. Перемололо, перетоптало мільйони безвинних душ! Бог дає право жити і бути щасливими. Все на землі роблять люди. А ті, що робили цей жах – хто вони? Хочу, щоб кожен з вас у цю мить подумав: чому наша нація так гірко платить на своєму шляху історії такими болючими трагічними подіями? Чому ми не ведемо діалог? Чому один за одним ватажки пропонують – а бездумні виконавці поспішають виконувати їх волю, не думаючи про наслідки? Час зрозуміти, що кожен має право бути щасливим. Давайте подаруємо це щастя один одному! Згадайте історію України через літопис власного роду, і робіть так, щоб продовження цієї історії було щасливим – діями, вчинками, ставленням один до одного і непорушною пам’яттю про минуле…».

Державний і Духовний Гімни України, щемливі пісні про ті трагічні події лунали на мітингу у виконанні Народної хорової капели міського Палацу культури (керівник Ніна Шевелєва) і солістки вокальної студії «Джерела» Вікторії Новікової.

Голодомор – не просто біль і рана – це Чорна діра нашої української історії.

Секретар Новокаховської єпархії, протоієрей Миколай нагадав – жодна найвеличніша держава не зможе встояти, якщо вона прирікає своїх людей на смерть. «В цей день ми ставимо Свічу пам’яті, – продовжив отець Миколай. – Між нами і мільйонами померлих є важлива ланка, яка нас поєднує. Це Господь. Запалюючи свічку, зверніться до нього і попросіть, щоб він упокоїв душі цих мучеників у райських обителях. Ми щороку приходимо сюди. Знаємо, що буде дуже холодно. Але йдемо – і це прояв нашої дієвої любові. Ми відчуваємо холод і душевний жах від скоєного тоді, і починаємо розуміти, як мучилися вони. Нам легше, бо ми постоїмо, а потім зігріємося вдома, і поїмо. А вони вже ні. Вони вмирали не тільки від голоду, але й від холоду. І ми маємо завжди про це пам’ятати. Мудрості нам і миру. А тим, хто загинув – вічна пам’ять…».

Минуло 86 років, і ми не маємо права забути народне слово правди. Бо воно здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять.

«Тихо, як свіча, догорів народ… Бо не мав меча на чужих заброд. Бо Господь йому скинув з неба плуг. На ганьбу й страму дав покірний дух…».

Хвилиною мовчання учасники мітингу вшанували пам’ять всіх українців, що загинули в роки Голодоморів. Але це була не поминальна хода, а воскресіння нашої пам’яті. А далі – має бути суспільний діалог пам’яті, і діалог перспективи. Бо українському народу потрібно рухатись вперед, жити повноцінним життям великої європейської держави, прагнути порозуміння.

Від громади міста Свічку пам’яті запалив міський голова Володимир Коваленко. До підніжжя пам’ятника керівництво міста, військові, представники трудових колективів, громадських організацій, молодь поклали квіти і встановили лампадки. В пам’ять про мільйони померлих студенти роздали учасникам мітингу шматочки житнього хліба.

Вікторія РАЄВСЬКА

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.