14 березня Україна четвертий рік поспіль відзначила ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ.

ВИБІР МУЖНІХ

«В цей день у 2014 році перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці Київської області для формування першого добровольчого батальйону, з якого згодом був сформований 1-й батальйон оперативного призначення резервістів імені Героя України генерал-майора внутрішніх військ МВС Сергія Петровича Кульчицького – добровольче формування Національної гвардії України. Бойовим навчанням та злагодженням добровольців керував начальник Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький. Від штабу Самооборони Майдану координацією процесу формування батальйону займався сотник 9-ї сотні Андрій Антонищак.

5 квітня 2014 року 300 резервістів 1-го резервного батальйону оперативного призначення НГУ, координатор Андрій Антонищак, склали присягу на вірність українському народові. Після цього, — відбули на схід України, спершу до ПавлоградаДніпропетровська область, а потім, — на бойове чергування до району Ізюм — Слов’янськ. Незабаром до резервістів приєднався і генерал Кульчицький, який до своєї трагічної загибелі 29 травня на горі Карачун у Слов’янську більше місяця разом із колишніми майданівцями перебував на сході України в зоні проведення АТО» (за матеріалами офіційних джерел).

Це тепер – сторінки новітньої історії України. На цих сторінках є й імена наших земляків – Віктора Олександровича Кисловського (Віталія Галети) (20 жовтня 1969 року – 14 вересня 2014 року) і Валерія Анатолійовича Вахненка (19 лютого 1957-27 вересня 2016). Колектив Новокаховського агроколеджу, де навчалися обидва воїни, зібрав про них спогади. Сьогодні ми пропонуємо вам більше дізнатися про українських добровольців – наших земляків:

«ЯКЩО Я НЕ ПІДУ – ТО ХТО ПІДЕ?»               

«2014 рік… Початок війни на Донбасі. Важко було повірити в це!!! Всі звикли до миру і спокою. І ось воно – непередбачуване життя – послало українцям жорстокі випробування…Але всі небайдужі люди розуміли – негайно слід вирушати на захист країни.

Віталій Галета (справжнє ім’я Віктор Олександрович Кисловський) – випускник нашого коледжу, в зону проведення АТО пішов добровольцем з Майдану. Старшина міліції батальйону патрульної служби особливого призначення «Дніпро-1» не роздумував ні хвилини. Україна в небезпеці! Хоча до цього часу Віталій жив у Польщі, добре влаштувався, заробляв гроші, допомагав батькам. У лютому 2014 року він залишив спокійне життя і повернувся в Україну. Батьки не здивувалися: знали, що їх син – небайдужа людина. Мати Віталія, Катерина Петрівна, згадує: «Будучи підлітком, син дуже поспішав закінчити школу. Чому? Бо йшла війна в Афганістані. І він не міг залишитись осторонь». У 2014-му він сказав батькам: «Якщо я не піду на війну – то хто піде?». І пішов – спочатку на Майдан, а звідти – добровольцем в зону проведення АТО. Мав позивний «Батя».

Віталій був принциповим, фізично сильним. За яку б справу не брався – все доводив до логічного завершення. Сам зібрав військову амуніцію, і 4 липня 2014 року вступив на службу до органів внутрішніх справ, батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».

Батьки пригадують: 14 вересня син не вийшов на зв’язок. Тяжкі передчуття не давали спокою… І тільки через кілька днів вони дізналися – втратили сина.

Віталій Галета загинув у бою з російською диверсійною групою біля села Первомайське Ясинуватського району Донецької області. Разом з ним загинули ще четверо побратимів. Указом Президента України №924/2014 від 19 грудня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, зразкове виконання службового обов’язку та з нагоди Дня міліції», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)…

«ДЯКУЄМО ТОБІ, ВАХА»

2016 рік… Війна на Донбасі – як болюча рана на тілі України. Тривають бойові дії, гинуть українські бійці. На захист України піднялися всі небайдужі.

Для Валерія Анатолійовича Вахненка, випускника нашого коледжу, не виникало питання: «Йти або ні?». З дитинства він був захисником, завжди готовим прийти на допомогу. Це було його життєвим кредо. Підібране на вулиці цуценя треба негайно забрати додому, заплакані очі дитини чекають теплих слів. А країна потребує захисту. Ці риси характеру підкреслює вдова Валерія Вахненка – Олена.

А тодішній куратор групи М14 Геннадій Іванович Іванов – нині директор Новокаховського агроколеджу, розповідає: «Валерій був старостою групи з 1978 по 1981 рік. Старостою з Великої літери. Він знав, хто має хист бути відмінником навчання, кого слід нагородити за добре виконання своїх доручень, хто і коли йде додому, хто уникає чергування по гуртожитку, як допомогти влаштуватися на квартиру… Всі питання вирішував сам. Був справжнім господарем і адміністратором у групі. Траплялося, студентам потрібно було допізна попрацювати в бібліотеці – тоді Валерій брав одногрупників додому ночувати». Директор агроколеджу відзначив головні риси характеру Валерія – сміливий, рішучий, дисциплінований, відповідальний. А ще – фізично загартований. Захоплювався фотографією та радіоконструюванням. На зустрічі випускників через 25 років після завершення навчання в агроколеджі Валерій напише: «Вдруг понял – никто не изменился. Те же пацаны, как и не было тех прожитых лет. Кажется, сейчас снова что-то «отчубучат». Дай Бог, чтобы и через 25 лет вы были такими же».

Доля послала українцям випробування війною.  Звичайний українець, родом з Нижніх Сірогоз, мешканець Нової Каховки, бізнесмен, Герой України (посмертно) Валерій Вахненко пройшов його з честю. У 2014 році слабкій на той час українській армії потрібна була допомога. Валерій одним з перших у Новій Каховці створив групу волонтерів і почав допомагати бійцям на передовій. А у червні 2014 року пішов добровольцем на фронт.

Дружина Олена згадує: «Валерій неодноразово звертався до військкомату з проханням відправити його в зону проведення АТО. Але не давали згоди через стан його здоров’я. Тоді він і вирішив піти добровольцем. Бійці мають військові позивні. Коли у Валерія запитали, який у нього позивний – він промовчав. Його погляд сковзнув на стіл, де лежав звичайний патрон. І він раптом сказав: «Мій позивний – «Патрон». А чому б і ні?»… У Стародавньому Римі  патрон – це впливова особа, що брала під своє заступництво вільних небагатих або неповноправних громадян. Ось так доля подарувала можливість справжній, позитивній людині з відвертою, доброзичливою посмішкою стати воїном.

«Справжній мужчина! Світла людина!», – відгукуються про нього друзі. Добра в його серці було через край! Одного разу в одному з бліндажів Валерій побачив, як бідують бійці, не в змозі зігрітися. Волонтери саме везли «буржуйки». Вахненко миттєво приніс до бліндажу одну з саморобних пічок: «Грійтеся! В тилу наші збирають такі «буржуйки». Привеземо ще більше наступного разу». Щоразу, гріючись, бійці промовляли: «Дякуємо, Ваха!» – так лагідно прозвали його військові.

У червні 2015 року Валерій Вахненко добровольцем пішов на фронт — у складі 1-ї штурмової роти ДУК ПС; 2016 року бійці увійшли до 54-ї бригади («Вовки Подолянина» ДУК «Правий сектор»). Останні 3 місяці служив в ЗСУ; старшина роти 1-ї роти 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади — головний сержант взводу.

Валерій Вахненко героїчно загинув 27 вересня 2016 року, виконуючи бойове завдання в районі Світлодарської дуги під містом Дебальцеве.

Пішов із життя мужній воїн, турботливий батько, коханий чоловік, улюблений син. 22 травня 2017 року на будівлі агроколеджу встановлено меморіальну дошку на честь колишніх студентів, воїнів – захисників, добровольців Віталія Галети і Валерія Вахненка. Ми пишаємось тим, що такі мужні бійці вчилися в нашому закладі.

Ви знаєте, як він життя любив?

Не хочу вірити словам «Його нема».

Він так красиво в цьому світі жив.

Пішов у Вічність, щоб прийшла весна…

Заступник директора з виховної роботи

                                                                                                                                       Новокаховського агроколеджу

                                                                                                                                       Надія Потапова

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.