МІСЬКА «КНИГА ПАМ’ЯТІ»: ВАЖКІ ДНІ ОКУПАЦІЇ.

Після виснажливих кровопролитних боїв радянські війська змушені були відступити на Крим. На землях, що нині входять до складу Новокаховської громади, почалися важкі дні фашистської окупації.

З першого дня німецькі солдати вривалися до будинків, грабували, а тих, хто чинив спротив, били і розстрілювали. Були організовані нові органи влади: комендатура, сільська управа, районна управа.

Були призначені старости і поліція. Видавалися грізні накази начальника поліції, жорстокого ката Руфа Оскара про розстріли за переховування комуністів, про покарання за розповсюдження листівок.

Німці почали терор проти євреїв. 4 вересня 1941 року близько 60 чоловіків єврейської національності були виведені у протитанковий рів і розстріляні. 16 вересня 1941 року понад 2000 жінок, дітей та літніх людей – євреїв – були розстріляні в районі колгоспу ім.. Димитрова. Мешканці пригадували, що євреїв роздягали, потім кидали у колодязь глибиною 40 метрів, а потім закидали гранатами. Одяг ділили між собою поліцейські і старости. Німці нещадно розправлялися з партійними керівниками. Були розстріляні голова колгоспу ім.. Литвинова Т.Д. Гаркуша, голова сільради Британів П.С. Сергєєв, активісти М.Д. Гаркуша, Я.П. Зарва, М.М. Сєнін, Н. А. Новіков…

Знущанням і розстрілам людей піддавала так звана «шістка», куди входили поліцаї на чолі з німцем Йоганом Вебером. Десятки людей кинули у підвали, піддавали катуванням. В людей намагалися забрати найголовніше – людську гідність, принизити, змусити змиритися з тим, що людських прав, які вони мали, більше в них не буде. Але люди не корилися.

Свідок тих подій Валентина Іванівна Рижих пригадувала: «Коли німці прийшли, було таке відчуття, ніби настав кінець світу. Люди були абсолютно безправні. Було оголошено мобілізацію молоді 12-16-ти років в Німеччину. Всього було 7 наборів. Вивезли 1790 юнаків та дівчат».

Інші очевидці розповідали: в Каховці фашисти організували табір для військовополонених. Над ними знущаються, розстрілюють за найменшу непокору, полонені голодують. Підпільники допомагали їм, передавали їжу. Намагались робити це і звичайні люди. Табір був у будівлях колишнього військкомату і бавовняного заводу, які обнесли колючим дротом. Полонені спали на підлозі, робочий день в них тривав по 14 годин. Жінки сусідніх сіл брали у кошик продукти та йшли з Ключового до Каховки. Дізнавшись, якою дорогою водять полонених на роботу, вздовж дороги вони розкладали варену картоплю, хліб, цибулю та огірки – все, що мали. Знали: якщо охорона побачить – жорстоко битимуть і тих, хто кладе їжу, і тих, хто її піднімає. Але бажання допомогти нашим воїнам було сильнішим за страх.

Чоловіки з села Ключового пішли на фронт. В селі залишилися жінки, діти, старики. Ті, хто був в ті роки підлітками, пригадували, як вирішили зайнятися важливою справою – закопували тіла загиблих бійців. Хлопці-підлітки копали могили, жінки зносили тіла вбитих. В кого знаходили документи – збирали. А після звільнення території радянськими військами  Марфа Саніна вела переписку з родичами загиблих. Про це розповіла мешканка Нової Каховки Катерина Іванівна Любченко. Разом з дітьми у 1941 році ховала загиблих при обороні Херсонщини радянських бійців і Уляна Омелянівна Зарва.

Важкими було роки окупації. Але наші земляки не корилися, чинили спротив. У Дніпрянах вступила в боротьбу з ворогом підпільна група «Малий Бритий Яр», яку очолив партійний ватажок Гавриїл Іванович Ярошенко. «До її складу увійшло близько 40 осіб, які мали на меті протидіяти окупантам в тилу. Багатьом з них не виповнилось і 15-16 років. Це були звичайні робітники: Ірина Ярошенко, Василь та Олена Масюткіни, Анна та Микола Коняшини, Тимофій Черняк, Валентина Мудрицька, вчителька Лідія Масюткіна-Подвойська, учні-старшокласники Павло Максименко, Микола Оробченко, листоноша Віра Межевич із своїм 14-річним сином Вальтером, та багато інших. Кожен підпільник складав присягу, в якій обіцяв віддати життя в боротьбі з ворогом. Текст присяги та документи організації керівник Гаврило Ярошенко ховав у піску на краю селища. В 1944 році їх було знайдено місцевими жителями. Ризик був настільки великим, що життя кожного учасника могло обірватися в будь-яку мить.

Діяльність «Малого Бритого Яру» була спрямована на допомогу місцевому населенню та запеклу боротьбу з ворогом. Підпільники розповсюджували листівки, написані від руки на листках шкільних зошитів, в яких інформували місцеве населення про зведення Радянського інформбюро. Коли заготовлений хліб загарбники хотіли відправити у Німеччину, залишаючи місцевих жителів без засобів для існування, підпільники спалили скирту зібраного врожаю. Цей жест дав зрозуміти окупантам, що місцеві жителі готові голодувати, але не віддати ворогу і однієї зернини. Підпільники підірвали ворожий склад в селі Подокалинівка, різали зв’язкові проводи, збирали розвіддані.

Особливим напрямком діяльності «Малого Бритого Яру» було звільнення 50 військовополонених із Козачелагерського концтабору, більшість із яких ставали до лав організації. Планувався розгром сільської управи та німецької комендатури. Але в групі підпільників виявився зрадник, який доніс коменданту про підготовку розгрому. В ніч з 26 на 27 травня 1942 року 10 членів групи разом з керівником були заарештовані і після жорстоких тортур 7 червня 1942 року розстріляні під містом Каховка. Керівника Гаврила Ярошенка окупанти стратили на площі в Британах. Шість місяців підпільної діяльності групи «Малий Бритий Яр» стали важливою частиною історії Руху Опору.

Після закінчення війни вдячні жителі селища поховали всіх підпільників в Братській могилі на центральній площі Дніпрян. В 1965 році до 20-річчя Дня Перемоги на Братській могилі був урочисто відкритий пам’ятник загальною висотою 4,7 м. Монумент являє собою скульптурну композицію: уклінний воїн і молода жінка, які схилили голови в скорботному мовчанні. У 1967 році членів Дніпрянського підпілля посмертно нагородили медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги».
Ми ніколи не забудемо їх жертовність заради. Нехай пам’ять про них залишається в наших серцях назавжди.

Діяльність підпільної групи “МАЛИЙ БРИТИЙ ЯР” (1941-1942) : http://novakahovka.com.ua/files/2020/britiy_yar.pdf

Іменами героїв-підпільників названо вулиці. Бійцям Дніпрянського підпілля присвятила свою поезію «Бойцы Днепрянского подполья» вчителька Нової Каховки, поетеса Вікторія Іванівна Смолій: «Героев можна уничтожить, но силу духа не убить. Смотри же, враг, и знай, как может народ наш Родину любить!».

Людське горе в роки війни відображено і в поезіях нашого земляка – поета Анатолія Бахути. У вірші «Один» він написав: «У матері був сокіл-син. Лише один. Лише один. Та щастя матері усе ж не знало меж. Не знало меж. Де не взялась ота війна. Лише одна. Лише одна. Схопила сина в круговерть, і сину – смерть. І сину – смерть. Ой плаче мати ще й рида – така біда. Така біда. Їй кажуть: ненечко, твій син там не один. Там не один. Мільйони вбито на війні таких синів. Таких синів. Не говоріть ви їй про всіх. Їй жаль і їх. Їй жаль і їх. Але ж у матері був син лише один. Лише один…»

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.