МІСЬКА «КНИГА ПАМ’ЯТІ»: ЗВІЛЬНЕННЯ УКРАЇНИ – ТРЕТІЙ ПЛАЦДАРМ.

Кожного дня в умовах окупації українці чекали на день звільнення, ризикували своїм життям, наближаючи цей день. І він прийшов!

Наприкінці вересня 1943 року радянські війська на 750-кілометровому фронті вийшли до Дніпра. Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення: на «плечах» противника, що відступав, захопити плацдарми і одразу розпочати форсування Дніпра.

28 жовтня 1943 року війська 4-го Українського фронту вступили у Північну Таврію. Розпочалися важкі бої за визволення Лівобережжя Херсонщини. 2 листопада 1943 року було звільнено Каховку. Того ж дня військами 44-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Василя Хоменка і 63-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора Петра Кошевого були звільнені села Ключове і Британи. Безпосередню участь у звільненні території нинішнього міста Нова Каховка брали 417-а (командир – полковник Федір Бобраков) і 61-а (командир – гвардії генерал-майор Леонід Лозанович) стрілецькі дивізії. Воїни 66-го ордена Суворова стрілецького полку (командир-майор Іван Вечтомов) 61-ї дивізії 44-ї армії і 2-го гвардійського механізованого корпуса (командир – генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу Карпо Свиридов) 2 листопада звільнили Британи. При звільненні села загинули 29 бійців –представників різних національностей.

Бої були дуже важкі. Лише 61-а стрілецька дивізія втратила 78 бійців, 203 воїни отримали поранення. При звільненні села Британи 2 листопада 1943 року загинув лейтенант Луньков – командир розвідки 66-го стрілецького полку. Оборону на рубежі Каховка-Британи тримала 33-а гвардійська стрілецька дивізія з 15 листопада 1943 по 17 лютого 1944 року. Опорними пунктами дивізії були Британи, радгосп «Перемога Революції». В будинках селища було пробито 116 амбразур, з них 64 – для станкових кулеметів. Побудовано 6 бліндажів з накатами проти важкої артилерії і 2 барикади з каменю.

Радянські війська наближалися до Херсона. Для участі в його звільненні з території села Ключове 11 березня 1944 року на правий берег Дніпра біля села Козацьке переправився 149-й стрілецький полк 49-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир – полковник Василь Пилипович Маргелов, народився у Катеринославі – нині Дніпро, в білоруській родині). Шість воїнів цієї дивізії та її командир Василь Маргелов в цих боях стали Героями Радянського Союзу. Дивізія отримала почесне звання «Херсонська».

Ось що пригадував про ті важкі бої колишній помічник начальника штабу 91-го гвардійського стрілецького полку 33-ї гвардійської Севастопольської ордена Суворова стрілецької дивізії, полковник Іван Богданов: «Наша дивізія отримала наказ передислокуватися в район Каховка-Козачі Лагері –Нова Маячка і зайняти оборону по Дніпру. Оборону зайняли в два ешелони. Отримали поповнення, провели навчання новачків. Центром оборони полку стало село Корсунка. Тут розмістився передовий командний пункт. Штаб полку залишався у Маслівці». Розвідці поставили завдання взяти «язика». Із завданням впоралися розвідники групи Кольцова.

Старшина 70-го гвардійського полку 24-ї стрілецької дивізії, майор Олександр Артеменко згадував: «Наш полк брав участь в боях на Нікопольському плацдармі. У жовтні 1943 року з важкими боями звільняв херсонську землю. До кінця жовтня підійшли до легендарної Каховки. Фашисти добре укріпили Каховський плацдарм і були впевнені, що він «на замку». Наші підрозділи підійшли до Каховки. Вночі нанесли по німецьким позиціям стрімкі мінометні удари і полегшили наступ наших військ в районі Каховки. Потужними танковими ударами витіснили фашистів з окопів: вони в паніці відступили, полишивши свої позиції, техніку, боєприпаси, з великими втратами бійців.

2 листопада 1943 року були звільнені Каховка, Мала Каховка, Нові Судаки, Ключове, Основа, Британи, Корсунка, Райське. Того ж дня з району села Ключове передовий загін нашої армії форсував правий берег Дніпра в районі Львово – Бургунка південніше Берислава. Через відсутність взаємодії, артилерійської підтримки, засобів для переправи, боєприпасів, та в першу чергу – через те, що ворог мав численну перевагу у бійцях і техніці, передовий загін нашої армії не зміг втриматися на плацдармі, і після триденних важких боїв змушений був відступити з великими втратами…

З 15 листопада 1943 року по 17 лютого 1944 року оборону лівого берега Дніпра тримали воїни 33-ї гвардійської стрілецької дивізії 2-ї гвардійської армії. Дивізією командував тоді полковник, а пізніше генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу Микола Степанович Угрюмов – родом з Путивля нині Сумської області. Звання Героя Микола Угрюмов отримав після виконання бойових завдань під час фінської війни у 1940 році, в якій брав участь з першого дня. Був учасником оборони Ленінграда і командував бригадою, яка прорвала блокаду.

Автор цих спогадів, старшина 70-го гвардійського полку Олександр Артеменко після війни закінчив медичний інститут, прибув на будівництво Каховської ГЕС, 24 роки був завідуючим міським відділом охорони здоров’я, а потім керував зубопротезним відділенням у стоматполіклініці міста.

Новокаховчанка Євгенія Іванівна Андрієвська пригадувала: біля Високої Могили в районі села Соломки Горностаївського району, де йшли особливо жорстокі бої, нашим бійцям потрібні були боєприпаси. Рання весна, дорогами не проїхати ні машинами, ні підводами. Тоді Євгенія Іванівна була підлітком. Дізналася, що в районі села Соломки воює її батько! Вона його розшукала, принесла йому чоботи, їжу і пообіцяла – принесуть бійцям снаряди. Потім прибігла до сільради, розповіла: терміново потрібна допомога боєприпасами. Звернулись до командування частини і запропонували допомогу, яку військові з радістю прийняли. І тоді вночі хлопці та дівчата – підлітки, у супроводі батьків та військових понесли перші снаряди, міни, патрони на передову. Загрузаючи у багнюці, підлітки йшли 18 км в одну сторону, щоб доставити боєприпаси бійцям. Євгенія Андрієвська чимдуж поспішала до батька. Але дізналася: напередодні він загинув… Ця звістка вразила юну дівчину. Але вона зі ще більшою впертістю щоночі з односельцями йшла до бійців. Діти перенесли нашим військовим понад 5 тисяч гарматних снарядів, багато мін і патронів. В пам’ять про ті дні Євгенія Іванівна Андрієвська зберігала дорогу для неї нагороду – медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.