ХЕРСОНСЬКА КНИГА ПАМ’ЯТІ РЕАБІЛІТОВАНИХ: «ЖЕРТВИ ТЕРОРУ ПОВЕРТАЮТЬСЯ З НЕБУТТЯ».

День пам’яті жертв політичних репресій – не просто дата. А мільйони розстріляних, замучених, знищених у численних трудових таборах – не просто статистика. Це роки знищення мільйонів людей, роки суцільного жаху, страху, знущань, руйнування родин, роки нічних арештів і масових розстрілів, роки болю і сліз від відчаю.

Роки, коли були зруйновані приватні господарства мільйонів справжніх українських господарів. Коли людей знищували лише за те, що вони – євреї або поляки, які можуть чинити спротив або затівати акції непокори.

Під жорна репресій потрапляли навіть ті, хто пройшов Першу світову, мав авторитет хороброго воїна і розумного керівника, партійні ватажки, молодіжні лідери… Але достатньо було письмового анонімного наклепу з повідомленням про необережний вислів або скаргу – цього було достатньо, щоб «трійка» призначила вищу міру покарання – розстріл, який в багатьох випадках того ж дня виконувався…

У 1955 році КДБ СРСР направив до обласних управлінь держбезпеки директиву, в якій дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні померли в місцях позбавлення волі. А в необхідних випадках, при вирішенні майнових або інших правових питань реєструвати у відділах реєстрації смерть розстріляних з видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати в межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані…

Архіви і свідки змогли розповісти всю правду про ті жахливі події лише у 90-ті роки минулого століття. А потім з’явилися книги – з довжелезними списками репресованих. Яким через 30, 40, а то й 50 років прийшли повідомлення – реабілітовані, оскільки звинувачення проти них не містять складу злочину. Справу закрито… Мільйони таких звісток отримали вже не самі репресовані – їх діти, онуки та правнуки. Але повернути мільйони безвинно знищених життів такі повідомлення не здатні!

У видавництві «Наддніпрянська правда» у 2005 році вийшла книга «Реабілітовані історією. Херсонська область» – це частина великої праці редакційної колегії на чолі з П.Т. Троньком по збору історичних свідчень про роки Великого терору на території України. Ця праця сягнула 27 томів!

У вступі до книги сказано: «Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» у 27-ми томах готувалася і вийшла в світ згідно з Постановою Президії Верховної Ради України №2256-XII від 6 квітня 1992 року та Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 11 вересня 1992 року. Обласний том «Реабілітовані історією. Херсонська область» зібрав докупи свідчення найцинічнішого  злочину сталінізму. До матеріалів, добутих в архівах, додається живий голос очевидців, щоб відтворити справжні масштаби трагедії. Щоб жоден не лишився безіменним, прізвище його включено до надрукованих тут поіменних списків».

Керівник науково-редакційної групи книги, відповідальний секретар обласної редколегії Херсонського тому Всеукраїнської серії книг «Реабілітовані історією», довічний політичний засланець, де відбував з 1945 по 1954 рік, Август Вірлич пригадував, як запросив до роботи власкора Всеукраїнської газети «Демократична Україна» Едуарда Дубовика – Заслуженого журналіста України, авторитетного газетяра. А він в свою чергу залучив до активу редколегії кращих фахівців, і вже через рік видав перший в Україні альманах  «Забуттю не підлягає», присвячений нашим землякам – жертвам політичних репресій. Альманах отримав найкращі відгуки по всій Україні. Едуард Дубовик був нагороджений Вищою відзнакою Президента України.

Потім другий альманах «Останній сталінський удар», який вийшов вже у 1997 році – до річниці смерті талановитого журналіста (1938 -1996 рр.). У 2000 році Науково-редакційна група книги видала третій збірник «Сповідь на Голгофі» – про долю священиків, монахів, рядових віруючих нашого краю, які зазнали репресій лише за віру. Згодом вийшов четвертий збірник «Мартиролог», де подавались короткі нариси та списки розстріляних наших краян та згодом реабілітованих. Це кілька нарисів і списки на 1220 чоловік, якій отримали так званий вирок «десять років таборів без права листування», що фактично означало розстріл.

Науково-редакційна група наполегливо працювала в архівах, складаючи картотеку на реабілітованих. І аналізуючи те, що відбувалося у 20-ті – 50-ті роки минулого століття в Україні.

…У 1928 році Йосип Сталін сформулював тезу про загострення класової боротьби. Але нова «сталінська» Конституція підтверджувала, що в країні побудовано соціалістичне суспільство і ліквідовано експлуататорські класи. Насправді відбулося протилежне – саме на ці роки припала нова, немилосердна хвиля репресій. Перший період – антикуркульські акції 1918-1920 років, коли у заможних селян вилучали «зайву» землю і техніку.

Другий період – 1927-1928 роки, жертвами тоді стали десятки тисяч троцькістів і зінов’ївців, висланих у віддалені райони колишнього СРСР, відправлені в політичні ізолятори, виключені з партії і вигнані з роботи. Почався тиск держави на міцних хазяїв. Їх обкладали податками, нереальними завданнями по хлібоздачі. А непокірних виселяли за межі села, або навіть району. В куркулів забирали землю, худобу, інвентар. Але до прийому його в такій кількості були не готові, тож конфісковане майно псувалося і гинуло…У відповідь селяни все частіше відповідали акціями непокори.

Третій період – 1929-1932 роки: розгорнута небачена за масштабами репресивна кампанія  по «розкуркуленню». У селян конфісковували все господарство, а сім’ї «розкуркулених» висилали у віддалені райони Сибіру, Півночі до «спецпоселень». Висилались і середняки, священики і монахи, дрібні торговці і ковалі – всі, хто насмілювався ставити незручні запитання і піддавати сумніву будь-які дії і нововведення.

Четвертий період – 1937-1938 роки, коли були репресовані члени партії, військові, інтелігенція. Більшість з них була розстріляна, решта опинилися у виправно-трудових таборах.

П’ятий період – 1939-1941 роки. Масштаби репресій в цей час зменшились, масові репресії проходили у західних районах України. Війна 1941 року не зупинила каральної політики. У другій половині 1941 року все населення німецької національності було виселене на Схід. У 1944 році, коли Україна була звільнена від фашистів, репресії продовжились. Українців, які, перебуваючи в окупації, працювали на підприємствах, залізниці, будовах, звинуватили у «співробітництві з окупантами». Всіх, хто був на окупованій території, обмежували в правах.

У 1947-1953 роках країна пережила нову репресивну кампанію: арешти за звичними звинуваченнями – «антирадянська пропаганда», «співробітництво з окупантами», «зрада Батьківщини», «вихваляння переваг капіталізму». Однак тяжка війна і репресії попередніх років настільки знекровили суспільство, що арешти цього періоду вже не були масовими.

Лише  з 1929 по 1930 рік на Херсонщині було розкуркулено понад 10 тисяч селянських господарств, в кожній такій сім’ї було в середньому по 7 чоловік. Намагалися «зломити куркулів», «вдарити по куркулю» так, щоб він не міг більше  «звестися на ноги». Проти колективізації і заходів влади щодо селянства виступала найбільш свідома частина молоді, деякі комсомольські і партійні керівники говорили про «невірну політику партії…». Такі заяви кваліфікували як «класово ворожі» – із відповідними наслідками для сміливців. Вся відповідальність за «перегини» – наругу над селянами – покладалася на місцевих працівників. Їх оголошували «головотяпами», знімали з роботи, виключали з партії, віддавали до суду. Але покарання не торкнулося центру, звідки лунали заклики і надсилалися директиви форсувати темпи колективізації, усуспільнювати продуктивну худобу і птицю, створювати колгоспи-гіганти, розкуркулювати, не рахуючись ні з чим, висилати людей в необжиті райони Півночі, Уралу, Сибіру, Казахстану. Істинний винуватець «перегинів» і «викривлень» – сталінське керівництво – звинувачувало місцевих виконавців власних вказівок.

У 1930-ті роки на підприємствах навіть партпрацівники не знали, як пояснити підлеглим, що відбувається. Член партії В.Комов в заяві до партосередку у вересні 1930 року писав: «Тяжку кризу з продовольчими продуктами і сировиною, коли водночас колосальна кількість вивозиться в експорт, я не можу пояснити позапартійній масі. Я, не розуміючи всього цього, не бачу шляхів до розв’язання труднощів». Такі вислови одразу кваліфікували як «вияв впливу дрібнобуржуазних опортуністичних елементів на окремі прошарки найменш стійких членів партії».

В країні склалася нестерпна атмосфера, що руйнувала честь і совість, сімейні і товариські стосунки, яка робила людей рабами химер та брехні, боягузливими і нещирими істотами, десятиріччями торжествувала підлість і зрада, наклепництво і шпигунство, де добро ставало злом, а зло лицемірило добром.

Пік репресій на вилучення «контрреволюційних елементів», «ворогів народу», «шкідників» припав на 1937 рік. Сигналом для розширення каральних акцій стала телеграма наркому внутрішніх справ М.І. Єжова від 4 липня 1937 року. І вже з 01 серпня 1937 року широкомасштабна операція розпочалася. Не оминула вона і Херсонщини.

Реабілітація осіб, репресованих як «вороги народу» чи за так звану «контрреволюційну або антирадянську діяльність», почалася в середині 50-х років, і особливо активно – після ХХ з’їзду КПРС, де Микита Хрущов говорив про «культ особи Сталіна». Протягом 1956-1962 років на Херсонщині було реабілітовано 2,5 тисячі жертв сталінських репресій. Потім були роки «застою», навіть спроби виправдання свавілля і беззаконня. Але часи змінилися. Вже реабілітовано понад 20 тисяч колишніх мешканців Херсонщини. Завершено роботу з розгляду з розгляду 16 тисяч 10 архівно-судових справ. Серед безвинно загублених – значна кількість німецьких сімей, висланих у Казахстан, Середню Азію, решта наприкінці 1943 – початку 1944 років була вивезена окупантами до Німеччини.

«Жертви терору повертаються з небуття», – написав у книзі доктор історичних наук, професор В. Сусоров. – Прийшов час, коли на їх честь здіймаються меморіали, пам’ятники. Але найвищим вшануванням для них буде вдячна пам’ять нащадків – наша пам’ять».

У довгих списках реабілітованих жертв сталінських репресій – прізвища мешканців сіл Ключове, Лугове, Британи, Основа: Іван та Андрій Хлопікови, Ілля Шило, Марта і Олександр Штолер, Василь та Сергій Голованець, Клим Масюткін, Василь Потапкін… Більшість з них були засуджені до розстрілу. Відкрийте цю книгу! Зрозумійте масштаби цієї трагедії! Пам’ятайте про це!

                                                                    За матеріалами обласного тому «Реабілітовані історією. Херсонська область» з 27 томів книг цієї серії, виданих в Україні протягом 2005-2010 років.

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.