РЕПРЕСІЇ: РОЗІРВАНІ ДОЛІ, ЗРУЙНОВАНЕ ЩАСТЯ…

Як не дивно, але реальні масштаби війн та репресій розумієш, коли заглиблюєшся в долю окремої сім’ї, окремої родини. Тоді найглибше відчуваєш біль і трагедію людей, які стали жертвами цих подій.

…Родина Раєвських мешкала у невеличкому селі Сивороги Дунаєвецького району на Хмельниччині. Гарні господарі, працьовиті люди, вони вміли добре вести господарство. Тож були заможними. В родині Андрія та Олени Раєвських підростали чотири сини та дві доньки.

Батько наполягав, щоб сини обов’язково навчалися. А щодо доньок – вважав, що їм важливіше мати гарне придане. Але все ж таки і старша Софія, і менша Марія закінчили кілька класів польської школи – бо були поляками. Але добре знали українську.  Мати навчила дівчат смачно готувати, шити, вишивати. Але, як вже не вперше траплялося в історії, мирні сподівання родини зруйнувала спочатку Громадянська війна, а потім – репресії.

Заможну родину в числі сотень інших подібних родин взялися розкуркулювати. З розповідей дідуся, найменшого сина Раєвських – Антона Андрійовича, знаю, що за спротив розкуркуленню спочатку постраждав батько Андрій Іванович – він Кам’янець-Подільським прикордонним загоном ДПУ 02 квітня 1930 року як соціально небезпечний елемент був висланий на Північ. Реабілітований згідно Закону України від 17 квітня 1991 року.

Реальна можливість потрапити під розстріл нависла над старшими братами. На той час вони працювали, і врятувало те, що на своїх посадах вважалися незамінними спеціалістами. Приміром, один з братів, Станіслав Раєвський, працював у Челябинську, на Кіровському заводі технологом – в роки війни був причетний до виробництва танків, танкових дизелів та бронекорпусів, за що у 1942 році Указом Президії Верховної Ради СРСР був представлений в числі інших працівників танкової промисловості до нагородження медаллю «За трудову відзнаку». Молодшого, Антона, тривалий час шукали. Мати ховала його на горищі під соломою. Місце схованки не раз перевіряли штиками. Але хлопцю пощастило – його не знайшли. Було йому тоді 24 роки. Згодом був учасником фінської війни, потім Другої світової. Як сміливого воїна його представили до нагороди – ордена Вітчизняної війни I ступеня. З війни повернувся без ноги, але – живий! Одружився, побудував нову хату, а батьки біля молодшого сина жили до останнього свого дня.

Сестрі, Софії Андріївні Линчевській (Раєвській), уникнути репресій не вдалося. Її разом з чоловіком Станіславом, теж поляком, заарештували у Миньківцях. Софію відправили на 10 років у табір в Архангельській області. Що сталося з чоловіком – ніхто не знав. Відсидівши 10 років, у 1947 році Софія Андріївна повернулася на рідну Хмельниччину. Зі всього села, де в табори та на розстріл за анонімними скаргами одного з односельців відправили десятки людей, повернулися лише двоє. Про чоловіка вістей не було. Болю додало й те, що за ці роки хату, яку вони так дбайливо будували з коханим ще до арешту, забрали родичі чоловіка. Довелося в суді відстоювати право на своє житло.

Тим часом Софія писала листи, намагаючись дізнатись, як склалася доля її чоловіка. Але відповіді не отримала. Вона не знаходила спокою, згадувала, як востаннє бачила його через вікно тюремної камери восени 1937 року – його та ще кілька десятків чоловіків кудись переводили… Що з ним сталося? Сподівалася, що її Стаху можливо надали шанс зняти з себе звинувачення, воюючи у штрафбаті? Але це були тільки здогадки…

Софія Андріївна чекала на нього все життя. Дуже любила. Був її Станіслав культорганізатором у Миньковецькому клубі. Веселий, гарний, грав на багатьох інструментах… Заміж Софія більше не вийшла, хоча й сваталися. Жила сама, поралася по господарству. Смачно готувала, шила для односельців. Жила на мізерну пенсію у 12 карбованців. Бо 10 років роботи в таборах їй не зараховували до стажу. Мовляв, як будете реабілітовані, тоді зарахують… Реабілітували 09 грудня 1962 року. Лише тоді документом підтвердили «Немає складу злочину». Але ж хто поверне зруйноване життя, втрату коханого, померлу у таборі дитину? Хто зітре з пам’яті ті страшні картини табірного щодення – знущання, приниження, непосильна праця в каменоломнях. Лише після важкої травми Софію як гарну господиню перевели працювати на кухню. Це і врятувало їй життя у таборі. Пригадувала, як сподівалася, що після перемоги їх, політичних, звільнять достроково. Але не сталося – відсиділа день у день.

Після повернення з табору Софія допомагала молодшому брату Антону та його дружині доглядати дітей – мали вони два сини і донечку. А згодом переїхала з племінницею Людмилою до Нової Каховки, де з пелюшок виховувала її дітей – доньку та сина. Любила їх як рідних, бо своїх малюків не мала. У 1989 році, у віці 87 років, її не стало. До останніх днів сумувала Софія Андріївна за своїм Станіславом. Так і не дізналася, що сталося з ним. Навіть у 1991 році, коли в Дунаєвецькій районній газеті «Ленінським шляхом» за 9 липня було надруковано список реабілітованих хмельничан, Станіслава Линчевського серед них не було…

Лише через 29 років, 17 травня 2020,  в День пам’яті жертв політичних репресій, вкотре переглядаючи електронні дані з архівів, вміщені у книзі «Реабілітовані історією. Хмельницька область», (нині цих томів вже 110 – в них дані зі всіх областей України) я знайшла звістку, на яку Софія Андріївна сподівалася все життя. Але звістка була болюча: «Линчевський Станіслав Феофілович, 1902 р., с. Сивороги, поляк, освіта семирічна. Проживав у с. Миньківці, культмасовик клубу. Заарештований 18.08.37. Звинувачення: антирадянська агітація. НКВС і Прокурором СРСР 20.10.37 засуджений до розстрілу. Вирок виконаний 11.11.37. Реабілітований колегією з кримінальних справ Верховного Суду УРСР 10.08.63».

У книзі є документи про те, скільки людей, в які дні і де було розстріляно. Станіслава Линчевського і з ним ще 32 людини розстріляли у Кам’янці-Подільському. Але його кохана Софія про це не дізналася. Тоді, у жовтні, через тюремне вікно, вона бачила його востаннє. Саме в той день його не стало… Спочивайте з миром! А ми й досі оплакуємо вас.

                                                                                                           Вікторія РАЄВСЬКА

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.