20 ВЕРЕСНЯ 1955 РОКУ БУЛО ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ ПРО БУДІВНИТЦВО НОВОКАХОВСЬКОГО ЕЛЕКТРОМАШЗАВОДУ.

Серед ветеранів НКЕМЗ добре відоме ім’я Анатолія Павловича ГУРТОВОГО – багатолітнього працівника підприємства, молодіжного і профспілкового лідера.

Йому довелося навіть виконувати обов’язки директора ВАТ «Південелектромаш». Нині Анатолій Павлович – депутат Новокаховської міської ради, керівник КП «НК ШЕУ». Його поважають в місті, він користується авторитетом і серед ветеранів-заводчан, і серед мешканців Нової Каховки.

Звичайно ж, Анатолій ГУРТОВИЙ добре пам’ятає роки роботи на НКЕМЗ. І напередодні 65-річчя від дня народження підприємства він поділився спогадами про виробничу і профспілкову діяльність, про атмосферу роботи на заводі, яскраві постаті багатотисячного колективу, про особливі риси епохи НКЕМЗ – потужного підприємства державного значення.

НКЕМЗ: 70-ТІ РОКИ

“Прийшовши на Новокаховський електромашинобудівний завод у 1974 році (після служби в прикордонних військах колишнього СРСР), попросився у Анатолія Васильовича Гловацького, що на той час обіймав посаду секретаря парткому, направити мене в цех крупних машин – одного з провідних цехів підприємства, в якому працювало близько 600 чоловік, які створювали великі потужні двигуни і генератори. На той час на підприємстві працювало близько 12 тисяч чоловік, в тому числі 3200 комсомольців, ще плюс 1300 чоловік – молодь до 30 років, і  – вражаюча кількість чарівних жінок, більше 58% ! Виробництво двигунів потужністю від 1,5 кВт до 300 тис кВт задовольняло потреби не тільки колишнього СРСР, а експортувалися у 56 країн світу. Карта в музеї підприємства була всіяна прапорцями наших замовників, якими працівники заслужено пишалися. Саме в ці роки (кінець 70-х і початок 80-х) підприємство отримало значний розвиток і технічну модернізацію.

Продукція НКЕМЗ

Після прекрасного дебюту на посаді директора підприємства (це був розквіт НКЕМЗ) А.В. Гловацький був значно підвищений до Херсонського рівня, потім – до рівня Міністерства електротехнічної промисловості, де, безпосередньо керуючи цією галуззю, переоснащував завод європейським обладнанням, станками з ЧПУ (числовим програмним управлінням) та автоматизованими лініями, які ми тоді бачили лише по телевізору на «капіталістичних» заходах. Після цього завод займав передові місця серед підприємств Міністерства електротехнічної промисловості, про що свідчили численні нагороди. А двигуни були прикрашені табличкою «Знак Якості».

Житлові будинки, зведені НКЕМЗ у Новій Каховці

Тоді у нашому місті на місці, де зараз пам’ятник вчителям, була площа Якості підприємств міста (більшу частину відзнак мало виробництво товарів НКЕМЗ).

КАЛОРІЙНІ ОБІДИ, КВІТИ, ОВОЧІ – ВСЕ БУЛО ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Величезний колектив потребував розвитку соціальної сфери і побутового обслуговування. Територія заводу площею 10,2 га була озеленена, засаджена кущами троянд, іншими квітами і деревами. Власна оранжерея приносила не лише квіти для привітання ювілярів, але і овочі для їдалень, які, до речі, створювали у кожному цеху. Потім з’явилися кімнати для прийому їжі, буфети. Згодом переобладнали роздягальні, душові, з’явилися перші сауни. Завдяки Михайлу Кушніренку, колишньому першому секретарю Херсонської області, нам дозволили відокремитися від Новокаховської організації громадського харчування і створити власну.

На вимогу ливарників, де працювало близько 1100 працівників у важких і шкідливих умовах, у їдальні відмінили чергові рибні дні і харчували калорійними обідами, в меню яких були лише м’ясні вироби для перших і других страв, молочні продукти, пельмені, вареники, салати, кондитерські вироби – все це власного виробництва. Повноцінний обід коштував від 40 до 60 копійок. На той час громадським харчуванням керував А.Ф. Білецький. Підкреслюю, нагодувати 11 тис. працівників – справа не просто виробнича.

ЗАВОД МАВ ДИТСАДКИ, ГУРТОЖИТКИ, БАЗИ ВІДПОЧИНКУ НА МОРІ

До того ж, підприємство мало 7 дитячих закладів, 3 молодіжних гуртожитки для заводчан, піонерський табір, який був реконструйований і влітку на Арабатській стрілці приймав щозміни 600 дітей на відпочинок на 21 день. За літо там відпочивали більше 2000 дітей. І коштувала путівка трохи більше 20 рублів.

Будівнитцво корпусів бази відпочинку на Арабатській стрілці

Збудували власними силами (господарський спосіб) ремонтно-будівельний цех на чолі з Миколою Скупченком, базу відпочинку «Енергія» на 550 місць, на якій електромашинобудівники відпочивали сім’ями. Путівка на 10 днів коштувала 12 рублів 50 копійок. За літній період там відпочивало близько 5 тисяч чоловік. Так, не було кондиціонерів, не вистачало холодильників, телевізор був лише у холі – проте всі були веселі і щасливі: грали, співали, танцювали, словом, відпочивали дружною великою сім’єю!

СПОРТИВНІ МАЙДАНЧИКИ – НАВІТЬ БІЛЯ ЦЕХІВ!

Взагалі, заняття фізичною культурою і спортом машинобудівникам було притаманне. Навіть в обідню перерву біля цехових спортмайданчиків грали у волейбол, футбол, баскетбол. А вже після робочих змін йшли на стадіон. Спортивний клуб «Статор» (очолював Олексій Шульга) проводив змагання серед цехів першої і другої групи по 17-18-ти видам спорту. На водно-спортивній базі «Авангард» (керував тоді Микола Сидоренко і Заслужений тренер Едуард Марченко) греблею на байдарках і каное займалося більше 300 хлопчиків і дівчаток. Саме на цій базі виріс Заслужений майстер спорту з греблі, неодноразовий чемпіон Європи і світу, Олімпійський чемпіон Сергій Чухрай – гордість нашого підприємства і міста!

Стадіон «Енергія» під керівництвом ветерана Другої світової Василя Матвійовича Кошелєва був одним із кращих в Україні! Багато різних спортмайданчиків, волейбольних, баскетбольних, ручного м’яча, городків, боксерський ринг заповнювалися вщент! Норми ГТО здавали і керівники цехів і відділів, і партійні і профспілкові боси, не кажучи вже про комсомольських лідерів.

Начальники цехів на гру своїх команд приходили особисто і несамовито волали та щиро винагороджували переможців зі свого резерву.

НАЙКОЛОРИТНІШИЙ – ЧОЛОВІЧИЙ ХОР ТАРАСА ОЛІЙНИКА

Всю соціальну і культурну сферу підприємства очолювала профспілкова організація заводу. На той час, та ще багато років нею керувала найдушевніша жінка – Людмила Миколаївна Данилюк (потім Радванська). В штатах профкому заводу працювало на той час більше 50 чоловік. Це переважно тренери, керівники клубу, хормейстери, концертмейстери, завідуючі кімнатами школяра, бібліотек, керівники дитячих колективів. В закладах культури займалося близько 800 чоловік. Але найколоритнішим і титулованим був чоловічий хор під керівництвом Заслуженого діяча культури Тараса Степановича Олійника. І коли на сцену виходили 33 богатирі (принаймні, я так їх називав) і затягували «Реве та стогне Дніпр широкий», у присутніх бігали мурашки по шкірі, глядачі завмирали, і було чутно биття сердець сусідів у залі. Всі ці хлопці – електромашівці: токарі, слюсарі, ливарники, інженери, зварювальники. Їх об’єднувала пісня, і вони щедро ділилися своїм талантом не тільки у місті, але й за межами України. Набували вони майстерності після важкої трудової зміни.

Анатолій Гуртовий і Людмила Радванська

До речі, вперше вони зібралися в колектив за ініціативи Єгора Пилиповича Лисенка, який згодом став начальником цеху ВБМ-3. Цей цех окрім двигунів КАО випускав широкий асортимент товарів народного вжитку: електрошашличниці, пральні машини «Малютка», електросоковіджималки «Струмок», петлю фурнітурну та інші. Тоді це було завдання партії. Кожне виробництво повинно було виготовляти не менше 10% товарів народного вжитку від обсягу виробництва. Бо на ці товари в СРСР був шалений дефіцит, і купити телевізор, холодильник, пилосос, пральну машину можна було лише  по запису. А черги тягнулися не місяць і не два. Легкові автомобілі взагалі давали на розподіл підприємств 1-2 рази на рік в обсязі 12-20 штук – їх профспілки розподіляли по цехам, а далі колективи цехів вирішували, кому їх дати.

ПЕНСІЇ ТА ЗАРПЛАТИ ВИСТАЧАЛО НА ЖИТТЯ І ВІДПОЧИНОК

Кошти на той час у людей були. Зарплати були достойні, на пенсію у 132 рублі пенсіонер міг жити добре, купувати все, що хотів, їздити відпочивати, подорожувати за кордон. До речі, за кордон, як і в санаторій, планували путівки, і профспілки їх розподіляли.

Електромаш планував створити у Замку Трубецького профілакторій

В санаторії, які були профспілковими, а не приватизованими, як зараз, путівки коштували від 110 до 160 рублів. А працівникам ми видавали їх за 10-30% вартості. Ще й при цьому за рахунок профспілки оплачували дорогу в один кінець.

ЖОДНЕ ПИТАННЯ НЕ ВИРІШУВАЛИ БЕЗ ПРОФСПІЛОК

Всі пільги, соціальний розвиток підприємства, заходи щодо охорони праці передбачалися в колективному договорі, який обговорювався і приймався на конференції трудового колективу, що представляв профспілковий комітет підприємства. Жодне рішення адміністрації щодо соціальних питань, заробітної плати, норм виробітку чи то скорочення штату не приймалося без згоди профспілкового комітету, який відстоював інтереси трудящих усіма законними способами.

Анатолій Гуртовий вручає електромашівцям відзнаки

“Заслужений ветеран заводу” і “Ветеран заводу”. Літній театр

Питання медичного обслуговування, водо-, грязелікування, протезування, весь спектр терапевтичних послуг, масаж надавала медико-санітарна частина підприємства, яку очолювали Василь Іванович Відзевашець та Анатолій Степанович Дубіна.

«МИ БУЛИ ГОРДІ ЗА СВОЄ ПІДПРИЄМСТВО!»

Усе це неабияк об’єднувало електромашівців. Ми були сильні і горді за своє підприємство! В свою чергу це позитивно відображалось і на житті усього міста. Загалом кожен третій житель міста працював на електромаші. Згуртований колектив робив неможливе на виробництві, і марка НКЕМЗ – найпотужнішого виробника електродвигунів не тільки в колишньому СРСР, але й у Європі, надихала колектив на нові здобутки.

90-ТІ РОКИ ЗРУЙНУВАЛИ СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ

Проте ера «горбачовщини», ринкові відносини, пусте базікання про реформування економіки, введення незрозумілого ПДВ, реформування державних структур планування та забезпечення матеріально-технічних засобів і сировини зруйнували систему управління в цілому по всій державі. На зміну кваліфікованим управлінцям минулого часу Гловацькому А.В., Мординсону С.М., Красильнику В.І., Штефану А.М., Соколову В.Н., Чайковському В.С., Яковлєву М.М., Улітіну В., Чеканському Г.Р., Будаєву С.С., керівникам підрозділів В.П. Стебліні, Ю.А. Чеботарьову, А.Н. Толстякову, В.М. Харабашу, Ю.І.Капінусу, Ю.Н. Ходорковському, В.М. Шкуріну та багатьом іншим прийшли нові кадри, які не пройшли горнило жорстких випробувань і партійного кадрового підбору. І якщо у 80-х на підприємство щоденно заходив потяг з металом (динамна сталь, вали, емальдроти та інше), а на вечір з воріт заводу потяг з виробленими двигунами з гордою маркою «Зроблено на НКЕМЗ», то 90-ті «підкосили» гігант і ззовні, і зсередини.

День електромашинобудівника у Літньому театрі

Пам’ятаю, у 80-ті директор А.В. Гловацький, якого безмірно поважаю за талант управління, зібрав керівництво, а Ю.М. Мординсон, заступник директора, який вів збут і постачання, надав перелік підприємств-постачальників, в яких треба було «вибити» матеріали для виробництва. Мені, колишньому секретарю комітету комсомолу, доручили Маріупольський комбінат, який перебував на реконструкції і скоротив виробництво майже удвічі. Розподіл динамки проводив Центральний комітет партії, наш завод до переліку першочергових не потрапляв. Проте, вагоме слово Гловацького «Треба!» та комсомольська хитрість зробили своє, і через тиждень ми отримали поставку вкрай необхідної динамної сталі.

«НАВАНТАЖЕННЯ НА КОЛЕКТИВ БУЛО НЕЙМОВІРНЕ!»

Тоді ми всі стояли на передньому краї і були заодно, тому все вдавалося. Навіть коли держава запровадила заохочення підприємства в залежності від плану поставок. При виконанні плану менше 97% підприємство не мало права на заохочення, на 98% – заохочення знижувалося майже вдвічі. І лише при 100% виконанні плану працівники заохочувалися повністю.

Навантаження на колектив було неймовірне! Працювали у 2 зміни, друга закінчувалася о 00.40 хв. А в кінці місяця, за 2-3 дні, щоб досягти бажаних 100% виконання, допрацьовували у третю нічну зміну.

Недостатні потужності по виробництву електродвигунів, освоєння нових видів і висот 225 і 250 мм зумовили будівництво нових цехів 07 і 08. До речі, на будівництві цеху 08, крім будівельників БМУ-8 та інших підрядників, працював молодіжний будівельний загін із числа комсомольців заводу чисельністю 40-45 чоловік. Після завершення будівництва вони отримали кімнати в сімейних гуртожитках, які підприємство будувало для молодих сімей. Це були нові гуртожитки Перемоги 3 і 3А. А Перемоги, 1(готельного типу) – це вже я здавав, коли виконував обов’язки директора ВАТ «Південелектромаш».

 «ЛЮДИ ТЕРПІЛИ І ВІРИЛИ У ПОЗИТИВНІ ЗМІНИ…»

Після «горбачовщини» стало незрозуміло, куди рухається держава? Зубожіння людей, нестача коштів у банках, зникнення продуктів і предметів побуту, замість грошей – папірці. Щоб вижити 11-тисячному колективу, створили підсобне господарство по відгодівлі свиней на 1500 голів. У цеху №8 побудували хлібопекарню, збудували продуктовий магазин на території підприємства і відкрили ще один в будинку ВОХР.

На бартерній основі електродвигуни міняли на продукти харчування та предмети побуту. Профспілки розподіляли по цехам м’ясо, масло, консерви, згущене молоко, крупи та інші продукти. Із предметів побуту були простирадла, рушники, миючі засоби, побутова техніка та інше.

Кожен день людям треба було чимось харчуватися. Для ліквідації черг були створені графіки «отоварювання» талонів на продукти. Ділили по 150 г вершкового масла, 1,5-2 кг м’яса з підсобного господарства, ольгівську курятину, феодосійські консерви, не завжди якісні крупи. Люди були невдоволені, проте справно працювали і вірили, що «перестройка і гласность» принесуть щось позитивне.

БОРГИ, АРЕШТ РАХУНКІВ, ПРОЦЕДУРА БАНКРУТСТВА

Вислів «Бери, пока Горбачов» деякі комерційні ділки почали втілювати в життя. Навколо підприємства утворилося більше десятка кооперативів, які «допомагали» підприємству реалізовувати електродвигуни з дисконтом 10-50%, чим заганяли завод в прірву. Бартер, відсутність грошей поставили підприємство на межу банкрутства. Податкова описувала майно заводу, накладала арешти не тільки на готову продукцію (електродвигуни), але й на засоби виробництва і нерухомість. Виконавча служба почала описувати майно, транспортні засоби і реалізовувати через сумнівні структури за безцінь. Керівництво із юридичною службою ні до чого не спромоглися і лише розводили руками. Борг підприємства на той час становив більше 90 млн рублів. Тоді це була вбивча сума! Рахунки підприємства арештовувалися, заробітна плата виплачувалася окремим цехам за чергою, не в повному обсязі. ВАТ «Південелектромаш» опинився над прірвою. Працівників стримували профспілки, яким за законодавством належало право представляти інтереси колективу.

Заводський музей НКЕМЗ

З метою зупинити розграбування містоутворюючого підприємства Нової Каховки та списання боргів по податках та Пенсійному фонду, за ініціативою профкому була запроваджена процедура банкрутства. Господарським судом Херсонської області таке рішення було прийняте, призначений комітет кредиторів, керуючий санацією О.Рєпін.

Спочатку ці дії викликали обурення колишнього голови області О.Є. Вербицького. І лише після того, як Господарський суд списав більше половини боргів, у підприємства з’явилося «світло в кінці тунелю». Проте, така ситуація не всіх влаштовувала…».

«РОКИ РОБОТИ НА НКЕМЗ МИ ЗГАДУЄМО З ГОРДІСТЮ!»

Анатолій Гуртовий пригадав, як один за одним спродували за безцінь цехи, обладнання. На завод заходили сумнівні інвестори з планом санації, що передбачав перехід активів підприємства у власність цих структур. Тим часом, деякі «передові» на той час «опозиціонери», відірвавшись від інтересів колективу, волали, що єдиний вихід – повірити в інвесторів, які принесуть благо усім…

«Що сталося далі? Гірко згадувати!», – зізнається Анатолій Гуртовий. – Але ті «опозиціонери» ще до цих пір ходять на завод, точніше, на маленький острівок, який залишився від наймогутнішого підприємства Європи в галузі електротехнічної промисловості. А мої колеги – ветерани підприємства – з гордістю згадують ті дні і роки, коли ми гуртом долали всі труднощі, разом відпочивали, співали, ЖИЛИ!..

Тому сьогодні, напередодні Дня електромашинобудівників і Дня міста я вітаю всіх вас, дорогі мої колеги і громадяни, як депутат Новокаховської міської ради і закликаю: не дайте себе обманути ще раз, 25 жовтня, коли знову на поверхню вилізуть «опозиціонери» і будуть нам віщати, що вони ліпше знають, як нам жити в нашому доброму, згуртованому місті”.

Колектив НКЕМЗ на святковій демонстрації

НКЕМЗ назавжди залишиться в історії Нової Каховки першим потужним промисловим підприємством міста, прикладом успішної спільної роботи тисяч людей – майстрів, які виготовляли продукцію державного значення, прикладом  дієвої системи турботи про працівників, захисту їх прав, дієвої системи їх всебічного розвитку, повноцінної роботи і відпочинку. Прикладом, гідним до наслідування.

На трибуні. В день міського свята

Історія НКЕМЗ підтверджує: надійною основою будь-якого міста є виробництво. Це підприємства, що виробляють двигуни, запчастини, побутову техніку, автомобілі, будівельні матеріали, переробляють сільськогосподарську продукцію, створюючи якісні алкогольні напої, консерви, комбікорми. Не дарма такі підприємства називають містоутворюючими. Бо саме вони дають робочі місця, вагомі надходження до міських бюджетів, забезпечують достойні зарплати і соціальний захист, дають перспективи  і самим працюючим, і державі, яка завдяки якісній продукції стає конкурентоспроможною на ринках збуту. Нині промислову історію Новокаховської громади творять вже інші підприємства – Філія «Каховська ГЕС», АТ «Гідросталь», ТОВ «ЗКЕМ», «ТВК «Новий світ», «Дім марочних коньяків «Таврія», ООО «Каховка Пром Агро», «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ», ТОВ «Олеся». Нехай їх виробнича доля буде успішною!

[SvenSoftSocialShareButtons] Коментування і розміщення посилань заборонено.

Коментарі закриті.